Як писало «Благовіст-інфо», видавництво «Гранат» уже випускало окремо «Послання апостолів у біблійних перекладах Андрія Десницького». У презентації нового видання взяли участь сам перекладач та його колеги-біблеїсти.
За анотацією видання, переклад, з одного боку, зберігає наступність традиції, особливо в термінології, а з іншого — прагне передати сучасною російською мовою динамізм, риторичну насиченість і стилістичну різноманітність оригіналу. Головний принцип перекладача — не копіювати грецький синтаксис, а знаходити в актуальній російській мові конструкції, придатні для передачі думки і стилю оригіналу.
Як тривала робота
Десницький, виступаючи по відеозв'язку, розповів, як поступово підходив до перекладів біблійних текстів. Багато років працюючи в Інституті перекладу Біблії в Москві, він консультував групи, які перекладали мовами народів Росії, найчастіше тюркськими. У процесі стало очевидно, що при буквальному перекладі сенс вислизає і порушується логіка. Потрібно було не просто підібрати терміни і вибудувати слова в граматично правильному порядку, а й передати риторичну і літературну структуру тексту, знайти виражальні засоби в мові перекладу. У результаті, за його словами, з'ясувалося, що для правильної передачі цих думок тексти потрібно повністю переструктурувати, тобто перекласти заново. Так Десницький вирішив і почав самостійно перекладати 2014 року, будучи співробітником Інституту сходознавства РАН.
Один із прикладів такого переструктурування — «блаженні» в заповідях блаженств (Мт 5, 3–11), які він перекладає як «благо тим, хто…». Десницький пояснює, що сенс не в тому, щоб неодмінно знайти прикметник, а в тому, що «ці люди опиняються, несподівано для себе і оточення, у більш благому становищі, ніж це виглядає. Це не опис того, як людина добре почувається в цьому становищі (вона ж плаче, вигнана, голодна тощо), а це пророцтво про її місце в цьому світі, вона зайняла благе місце, навіть якщо ми зараз цього не бачимо». Відмовляючись від «блаженних», доводиться враховувати іншу конотацію в російській мові, коли блаженними називають людей дивакуватих, «міських дурників».
Оцінки колег
З повагою, але й критично говорячи про інші сучасні переклади, Десницький зауважив, що в такій роботі іноді буває, що «голос перекладача чути гучніше, ніж голос автора». Колега і редактор Десницького, біблеїст і перекладач Євгенія Смагіна стверджує, що це зовсім не властиве Десницькому, який «передусім поважає оригінал, а потім себе», а в його перекладах «глибина і точність наукового знання поєднується з безперечним літературним талантом».
Біблеїст і перекладач, доктор філологічних наук Михайло Селезньов розмірковував про те, як змінювалися підходи до біблійних перекладів. Приблизно з середини ХХ століття вважалося, що кожен народ повинен мати свою національну Біблію («одна нація, одна держава, один переклад»). У руслі цієї парадигми формувалося і уявлення про російський Синодальний переклад у середині XIX століття. За словами виступаючого, він «займає у нас місце такого національного перекладу – авторизованого, непорушного, монолітного, перед яким можна тільки стояти струнко». З часом, зі зміною мови, виявленням нових манускриптів і коментарів до них і головне — нового розуміння місця біблійного тексту в культурній і релігійній традиції з'явився підхід, що враховує значення Писання як «живого свідчення історії»: «Не струнко стояти, а вести якийсь діалог з нашим корінням і історією».
Священник Григорій Геронімус вважає появу Нового Заповіту в перекладі Десницького великою подією не лише у філології та біблеїстиці, а й у церковному житті. Він називає Новий Заповіт «серцем нашого церковного Передання з великої літери» і каже, що «не кожен наважиться підійти до цього серця, та ще, як хірург, робити якісь маніпуляції – тут потрібна особлива сміливість, чутливість, делікатність і величезні знання, високий професіоналізм». «Страх торкнутися священного тексту цілком обґрунтований, але займатися цим треба – життя Російської Церкви і російської культури було б іншим, якби не було Синодального перекладу. І зараз не повинно бути одного-єдиного, перекладів має бути багато, щоб до кожної аудиторії донести Слово Боже», – сказав він, зазначивши, що апостольські послання на літургії в його храмах читаються в нових перекладах, зокрема Десницького і Селезньова.
Філософ Михайло Епштейн, як передає «Благовіст-інфо», написав: «Для російського читача цей переклад відкриває нові горизонти в розумінні біблійного послання, дозволяючи відчути його силу і нагальність у контексті сучасного життя». Поетеса і перекладачка Ольга Седакова відзначає в перекладі Десницького «нове звучання, новий ритм, нову енергію новозавітних текстів». На презентації авторові поставили безліч запитань, що свідчать про уважне читання Писання в різних перекладах. Свої переклади Андрій Десницький розмістив на сайті.
1
