Отець Олександр зазначив, що Андрій Десницький — один із небагатьох, кому довелося перекласти весь Новий Завіт: історично різні його частини перекладали різні люди, і це стосується також Синодального перекладу.
Від спецкурсу в Амстердамі до повного корпусу
За словами Десницького, біблеїстикою він цілеспрямовано займатися не збирався. Навесні 1992 року його, нещодавно випускника університету, нині покійний ігумен Інокентій (Павлов, 1952–2020), відомий біблеїст, відправив навчатися до Голландії. В Амстердамі він потрапив на спецкурс із біблійного перекладу і зацікавився темою. Навчання тривало рік, потім він працював у Російському біблійному товаристві й брав участь у новому перекладі Старого Завіту російською мовою, що увійшов до складу виданої Біблії РБТ. Тривалий час він працював в Інституті перекладу Біблії в Москві, був консультантом із перекладів мовами народів Росії та інших пострадянських країн: самих мов не знав, а консультував перекладачів.
Там він виявив, що тюркськими мовами неможливо перекладати дослівно. З грецької на російську Новий Завіт легко перекладати дослівно — структура мови схожа: ті самі відмінювання, дієвідмінювання, вільний порядок слів. У тюркських мовах порядок слів жорстко фіксований, і при дотриманні правил граматики доводиться переставляти частини тексту, через що порушується логіка. Особливо це стосується послань апостола Павла з їхніми риторичними конструкціями.
У процесі роботи біблеїст дійшов висновку, що російською ці тексти теж треба перекласти заново. Після Синодального були й інші переклади Нового Завіту, у 1990-ті й пізніше їх було досить багато, але далеко не всі якісні. Найвідоміший — переклад Валентини Кузнєцової; основний його недолік, за оцінкою Десницького, у тому, що чути голос самої перекладачки. Був також переклад Михайла Кулакова — гідний, але написаний не сучасною російською мовою.
Загальноцерковна конференція, присвячена Біблії, відбулася в листопаді 2013 року; ні до, ні після подібні конференції не проводилися. Працювала перекладацька секція, виник проєкт нового перекладу, але далі справа не пішла. Тоді Десницький зрозумів, що має перекласти сам, і 2014 року почав роботу, переважно в рамках співпраці з Інститутом сходознавства РАН. Він висловив подяку редакторці Євгенії Смагіній.
Два принципи і заповіді блаженств
Автор назвав два принципи перекладу: сумісність із православною традицією, оскільки російський читач переважно православний, і використання сучасної російської літературної мови без стилізації та архаїзації. Почав він з апостольських послань як найскладнішого для розуміння тексту в традиційному перекладі, потім прийшла ідея перекласти весь корпус Нового Завіту — тим більше що послання становлять 21 книгу з 27. Видавництво «Гранат» випустило послання апостолів, а потім повний текст Нового Завіту; книга є в паперовому варіанті та в електронному, на сайті перекладача.
Розбираючи Нагірну проповідь, Десницький пояснив, чому його не влаштували варіанти «блаженні» і «щасливі»:
«Блаженні» в сучасній російській мові — це слово або суто церковне, такий церковний діалект, або позначення дурника… Але ось Кузнєцова перекладає «щасливі», але йдеться зовсім не про те, що цим людям дуже добре… Тому я переклав «благо» — не «блаженний сам по собі», а «благо тим, хто».
Фразу про жебраків духом він переклав як «Благо тим, хто жебрак перед Духом», але сам цим варіантом невдоволений. «Царство Небес — для них» — тому що в сучасній російській «Царство Небесне» вживається лише в молитві за упокій, тоді як, за його словами, йдеться про правління Бога, яке здійснюється тут і зараз. «Алчущі та спраглі правди» стали «Благо тим, кому правда потрібна, як вода і їжа»: слово «алчущий» у сучасній мові не зустрічається, а під правдою тут, найімовірніше, мається на увазі близьке до справедливості. «Блаженні миротворці» перекладено як «Благо тим, хто приносить мир»: форма грецького слова означає, що там, де миру не було, ці люди його створюють.
Перекладач вважає нормальним, що його текст може комусь не подобатися. Синодальний переклад, на його думку, ще довго буде найпоширенішим, але інші переклади теж існують, і це добре. Переклад він порівняв із фотографією: жоден знімок не вичерпує живої людини, а кілька знімків у різному віці, настрої та освітленні дають повніше уявлення.
Літургійне звучання і плани
Отець Олександр нагадав, що в книзі «Сучасний біблійний переклад» Десницький виклав принципи перекладачів, виокремлюючи літургійну, філологічну та загальнодоступну моделі, і запитав, до якої належить новий переклад і чи застосовний він за богослужінням. У Феодорівському соборі Євангеліє читається спочатку церковнослов’янською, потім російською; отець Олександр пробував читати новий переклад і вважає, що він чудово звучить під час богослужіння. Десницький зрадів цьому, але зізнався, що літургійним переклад не робив: його текст розташовується десь між загальнодоступним і філологічним.
Відповідаючи на запитання, він розповів, що спочатку перекладав сам, а потім звірявся з грецьким оригіналом та іншомовними перекладами — англійським, німецьким, французьким, — а в російські не заглядав, щоб «не списувати». У паперовому виданні текст починається з послань: порядок він залишив від використаної програми і вважає його непринциповим, тим більше що достеменно не відомо, яким він був насправді.
Зараз перекладач працює над книгою про зародження християнства — приблизно з 30 року, коли відбулися Розп’яття і Воскресіння, до 130-го, коли сформувалося те, що можна називати ортодоксією. Наступного року він братиме участь у проєкті інтернет-порталу «Страдающее Средневековье» з циклом бесід «Трудні місця Нового Завіту», а його авторський курс «Народження християнства. Як усе починалося» запускається наприкінці січня 2025 року втретє на сайті «Vagantes».
1
