Андрій Десницький, співробітник Інституту сходознавства РАН, доктор філологічних наук, перекладач і письменник, приїхав до Іверського монастиря на запрошення організаторів молодіжної біблійно-богословської школи. Табір тривав з 3 по 10 серпня. У бесіді зі співробітником інформаційного відділу Валдайського благочиння Оленою Бойцовою вчений пояснив, як прийшов до перекладу біблійних текстів, навіщо потрібні нові переклади і з якими труднощами стикається перекладач давніх текстів.
Від філології до перекладу Біблії
Десницький розповів, що охрестився на першому курсі університету, навчався на філологічному факультеті МДУ, де вивчав мови й тексти. За його словами, йому завжди було цікаво працювати з давніми текстами, і хотілося пов'язати цей інтерес із вірою. 1992 року йому запропонували поїхати навчатися до Амстердама, щоб згодом допомагати філологам перекладати Біблію мовами малих народів Росії. «Виявилася дуже цікава робота, яка пов'язана і з людьми, і з давніми текстами, і з сучасністю. Відтоді це стало справою мого життя», — сказав він. Водночас Десницький зазначив, що намагається займатися й науковою діяльністю, але часу на неї катастрофічно не вистачає.
Говорячи про поїздки регіонами, він пояснив, що приїздить на запрошення і що в нього склалися теплі стосунки з організаторами молодіжної біблійно-богословської школи. Він вважає важливим говорити з людьми, насамперед із молодими, в регіонах: «У Москві в нас існує певний снобізм: живемо в столиці, одне одного знаємо, у нас багато цікавих подій. Має бути рух знань зі столиці в регіони».
Переклад як фотографія
Відповідаючи на питання, навіщо перекладати Біблію, якщо переклади вже існують, Десницький порівняв переклад із фотографією. За його словами, хороший знімок дає точне уявлення про людину, але та сама людина, знята за іншого освітлення й іншою технікою, виглядає інакше. Щоб скласти враження, потрібно подивитися не один знімок. «Так само і з будь-яким складним текстом. Біблія, безумовно, такою є. Це не технічна інструкція до чайника, не якийсь ярличок на одязі, який легко перекласти. Будь-який складний давній текст має бути доступним у різних перекладах, щоб висвітлити нам різні грані першоджерела», — сказав він.
Він також зауважив, що для християнина Біблія — насамперед Святе Письмо, і вірянам важливий збіг перекладу з традиційним сприйняттям тексту. Але новий переклад, на його думку, допомагає освіжити сприйняття й перенестися в давні події. Крім того, для людини, яка живе в російській культурі або в країнах із християнською традицією, Біблія залишається джерелом сюжетів, текстів та ідей: без знайомства з нею важко адекватно сприймати класичну літературу, музику чи живопис.
Труднощі перекладу і радість зустрічі
Серед труднощів перекладу давніх текстів Десницький назвав необхідність зрозуміти текст в історичному контексті, попри безліч словників і коментарів, а потім адекватно виразити його красу і сенс. Він навів приклад: у біблійних текстах часто згадується «вода жива», але для жителя Валдая, звиклого до достатку чистої питної води, цей образ не передасть сенсу, задуманого автором давнього тексту, оскільки в біблійних країнах вода була рідкісною і дорогоцінною. Ідеальної передачі біблійних текстів сучасними мовами, за його словами, не існує: переклад ніколи не буде на сто відсотків точним і не зможе замінити оригінал.
На питання, що приносить більше задоволення — процес перекладу чи результат, Десницький відповів: «Перекладач — це людина, яка допомагає зустрітися людям, які говорять різними мовами або живуть у різні епохи. Без нього це було б неможливо. Зустріч людей — це прекрасно». Він порівняв почуття перекладача з радістю людини, яка знайшла гарне місце і приводить туди інших.
Радячи, з чого почати знайомство з Біблією, він сказав, що це індивідуально, але починати треба з Нового Заповіту; йому самому завжди подобалося Євангеліє від Луки, яке він назвав літературно витонченим і різноманітним. Він також навів думку митрополита Антонія Сурозького, на якого свого часу справило враження Євангеліє від Марка — найлаконічніше і найяскравіше з чотирьох.
На завершення Десницький розповів про свою давню любов до Валдая. Вперше його запросила туди колега в середині 90-х років; вони зупинилися в наметах на озері Вельє. Відтоді він регулярно приїздить на Валдай із сім'єю. Його вразили краса озер і співмірність довколишнього світу й людини. «Є багато прекрасних місць у світі, але валдайська середньоросійська природа запала в серце. З одного боку, вона дивовижно м'яка й привітна, з іншого — велична», — сказав він.
1
