Андрій Сергійович Десницький — доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту сходознавства РАН, консультант Інституту перекладу Біблії, випускник МДУ, автор книг з біблеїстики. У лекції, опублікованій «Правмиром», він запропонував розібратися, що саме називають проблемою авторства стосовно Біблії.
Полемічний контекст
За словами Десницького, тема супроводжується «величезним розпалом пристрастей». Як приклад він навів книгу Барта Ермана «Forged»: на англійській обкладинці, за його описом, назва і підзаголовок витримані академічно, а в російському перекладі книга вийшла як «Великий обман» з підзаголовком «Науковий погляд на авторство священних текстів». Лектор зазначив, що на обкладинці слова «брехня», «обман», «підлог» і «брехня» складаються у форму хреста. На його думку, це показує, що в російськомовному середовищі біблеїстика залишилася в протистоянні 1920-х років.
Десницький попередив слухачів, що прочитає дві лекції: першу — для тих, «чиї почуття схильні до образи», другу — для тих, кому доведеться «включати голову».
Що таке авторство
Лектор перелічив ситуації, які створюють проблему: автор може бути невідомий; у книги може бути кілька авторів; авторський текст міг бути відредагований; традиція може приписувати книгу людині, яка навряд чи була її автором; сам текст може вказувати на того, хто автором не був. Головним він назвав питання про те, чи є Бог і людина співавторами книги, — і зауважив, що воно «досі насправді ніким не вирішене».
Для порівняння Десницький навів приклади з повсякденного життя і літератури: графологічну експертизу підпису в суді, «Війну і мир», яку переписувала Софія Андріївна Толстая, суперечки про те, чи Шолохов написав «Тихий Дон», і про те, чи писав Шекспір приписувані йому твори. Окремо він зупинився на перекладах: у перекладу, з погляду сучасного авторського права, два автори — автор оригіналу і автор перекладу. Ще один випадок — офіційна промова, яку готують спічрайтери, а той, хто її виголошує, «авторизує» текст.
Складність біблійних текстів, за його словами, полягає в тому, що перевірити справжність можна лише виходячи з самого тексту: «Жоден суд не візьметься порівнювати розписку з самою розпискою».
Старий і Новий Заповіт
Десницький зазначив, що в Старому Заповіті авторство більшості книг просто невідоме, а датування часто приблизне — розкид по деяких книгах сягає кількох століть. У новозавітних книгах, навпаки, автор або говорить про себе, або має яскравий індивідуальний стиль.
Як приклади він розібрав чотири старозавітні книги. Книга Приповістей починається словами «Приповісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїльського», але далі сама вказує на «інші слова мудреців», а в 25-му розділі — на приповісті, «збережені людьми Єзекії, царя Юдеї». Між Соломоном і Єзекією, за його оцінкою, понад два століття. Тридцятий розділ починається зі слів Агура, сина Йаке, массаїта, 31-й — зі слів Лемуїла, царя массаїтів. «Тим не менш книга називається Приповісті Соломонові», — зауважив лектор.
Схожий приклад — Псалтир Давида, де ще до середини тексту сказано: «Тут закінчуються псалми Давида», а далі йдуть псалми, які Давид написати не міг, наприклад «На ріках вавилонських».
1
