В ефірі Яків Кротов представив гостя як перекладача Біблії, біблеїста і православного публіциста. Перше ж питання ведучого — чи загрожує Біблія науці, а наука Біблії — Десницький розібрав через порівняння з дайвінгом, яким, за його словами, він трохи захоплюється.
«Чи загрожує аквалангіст підводній фауні? Чи загрожує фауна аквалангісту? І так, і ні», — сказав він.
За його поясненням, аквалангіст — це наука: людина, яка спеціально навчилася, отримала посвідчення і занурилася туди, де й без неї все було добре. Біблія в цій аналогії — підводний світ, що існує незалежно. Небезпека, за словами Десницького, виникає, якщо поводитися недбало: коралові рифи чутливі, а при великій кількості необережних занурень страждають.
Про біблеїстів та їхню дисципліну
Кротов зауважив, що не пригадує, щоб дайвери губили екологічні системи, і припустив, що аквалангістів у світі більше, ніж біблеїстів. Десницький заперечив: за його оцінкою, біблеїстів значно більше. Він розповів, що на Заході при багатьох університетах є богословські факультети з кафедрами біблеїстики, а журналів із цієї дисципліни виходить кілька десятків.
Відповідаючи на питання, чи існує окрема ізраїльська школа біблеїстики, Десницький сказав, що такі традиції є, але як наука біблеїстика єдина: «окремої ізраїльської біблеїстики немає, як немає окремої голландської, американської». Мовами сучасної біблеїстики він назвав англійську та німецьку, поставивши сучасний іврит на п'яте-шосте місце.
Ведучий нагадав про «мавпячий процес» у США, де прихильники біблійної картини творіння вимагали викладати її в школах нарівні з теорією еволюції. Десницький у відповідь згадав, що з подивом дізнався про недавній мітинг проти теорії еволюції в Москві: його вразило саме поєднання — мітинг проти теорії.
Небезпека біблеїстики для віруючого
Десницький назвав біблеїстику досить небезпечною дисципліною і навів приклад книгу Барта Ермана «Підробка», яка починається з особистої історії автора. За його переказом, Ерман виріс у міцно віруючій протестантській сім'ї, де йому пояснили, що брехати не можна, і він був упевнений, що в Біблії написана лише правда. У коледжі йому почали пояснювати, що все не так просто: наприклад, послання до євреїв, за цими поясненнями, апостол Павло явно не писав, є сумніви й щодо авторства інших послань.
«То Біблія бреше?! То значить це все дурниці?!» — передав Десницький хід думок Ермана, зауваживши, що трохи перебільшує.
За словами Десницького, він бачив такий шлях не лише в Ермана, а й у різних людей, зокрема в Росії. Причину він вбачає в тому, що людина старанно уникає відчуття складності: усе або просто і істинно, або просто і хибно.
Відповідаючи на питання, чи ближча йому старозавітна частина, Десницький підтвердив: «Можливо, вона мені трохи цікавіша. Там більше простору». Він також сказав, що перекладав зі Старого Заповіту більше, ніж з Нового.
Говорячи про те, наскільки ми можемо судити про минуле трьох-чотирьохтисячолітньої давності, Десницький зауважив, що наука стає наукою, коли розуміє межу своєї застосовності. Він порівняв проблему історичного Ісуса з проблемою історичного Сократа, який теж не залишив написаних ним творів і відомий з розповідей учнів, але окремого напряму навколо Сократа не склалося. Про Давида, Мойсея та Авраама він сказав, що розумно припустити, що ці люди були: пам'ять про них лежить в основі всієї традиції.
Найсерйозніше й найактуальніше питання сучасної біблеїстики для віруючої людини, за його словами, — де в цих текстах говорить Бог. Для невіруючих, зауважив Десницький, це питання неактуальне: вони досліджують пам'ятку літератури, історії культури.
1
