Приводом для розмови стало спостереження: Біблія є майже в кожному православному домі, але регулярно її читають небагато, а сприймати через біблійний текст власне життя намагаються ще рідше. Десницький нагадав, як у 1980-ті молоді християни шукали Біблію у книжкових спекулянтів і брали курсові про християнство заради доступу до спецхрану. Тепер, за його словами, книгу можна купити в будь-якому магазині, «але от читають мало, та й, читаючи, не дуже намагаються зрозуміти, а вже тим більше застосувати прочитане до свого життя».
Повага замість читання
Головну причину співрозмовник вбачав у відсутності розуміння, яке місце Письмо має посідати в сьогоднішньому житті. Без цього ставлення до Біблії складається «шанобливо-нейтральне — як до музейного раритету». На словах її авторитет визнають усі, але серйозної мотивації читати регулярно й осмислено не знаходиться; багатьом здається, що воцерковленому християнину достатньо святих отців. Десницький заперечував: самі отці постійно читали Біблію, і більшість їхніх праць — тлумачення Письма, застосоване до ситуації слухача. Читання отців без знання біблійного тексту ризикує перетворитися на начотництво і жонглювання цитатами в суперечках.
Прикладом він називав проповіді Іоанна Златоуста, який, за його описом, читав Письмо так, як зараз читають газетні статті на злободенні теми, і пов'язував прочитане з проблемами Константинополя кінця IV століття.
Семінарія і страх
Окремо Десницький говорив про підготовку священників. Молодий випускник семінарії, зіткнувшись із сучасними питаннями та з працями радикальних біблійних критиків, опиняється перед вибором: або перед ним «злі єретики», або все, чого вчили, — застарілий мотлох. Причина, за його оцінкою, у тому, що семінаристів не готували до зустрічі з текстом і не пояснювали його багатовимірності. У підсумку Письмо сприймається як щось вибухонебезпечне, чого краще не чіпати.
Серед причин він називав і страх скотитися в протестантизм із його принципом «тільки Письмо», і загальний страх перед лібералізмом, модернізмом і Заходом. У обережності Десницький вбачав раціональне зерно: буквальне читання вирваних із контексту фраз може завести далеко. Але, за його словами, «страусина політика неефективна»: відкидати Передання неправильно, однак із цього не випливає відкидати Письмо.
«Простір благочестя» і що робити
Ще одну причину він пов'язував із шокуючими місцями біблійного тексту, особливо в Старому Завіті. Віряни часом намагаються вибудувати навколо себе стерильний «простір благочестя», де немає нічого спірного й незрозумілого, але Біблія в нього не вкладається. Десницький порівнював таке існування з життям у стерильному боксі після пересадки кісткового мозку: людина втрачає духовний імунітет. Письмо, підкреслював він, — не катехизис і не збірка відповідей, а розповідь, де є гріх і потворність, але все має сенс; у ньому дано «віхи, а не паркани з колючим дротом».
Вирішувати проблему, на його думку, потрібно на загальноцерковному рівні — за аналогією з уже усвідомленою необхідністю молодіжного та місіонерського служіння. Він пропонував створити інформаційно-консультаційний центр, який займався б не контролем, а розробкою методик: парафіяльні біблійні гуртки існують, але варіюються за якістю і «варяться у власному соку». Універсального способу читання немає, потрібна ціла палітра методик, багато чого вже є в отців і в сучасному світі.
Інтернет, за Десницьким, потрібен і як сховище літератури, і як майданчик для швидкої відповіді на нові виклики. У приклад він наводив книгу Рольфа Фурулі, свідка Єгови, що доводить перевагу перекладу свідків Єгови: переклад він назвав жахливим, що спотворює догматично важливі місця, а для його спростування стандартного семінарського курсу недостатньо.
У семінаріях він пропонував розвести знання біблійної фактури і методику прочитання тексту та ввести курс герменевтики — не зубріння сказаного отцями, а мистецтво розуміння, з огляду на те, що буквальне, алегоричне, типологічне і моральне прочитання існували в Церкві завжди. На рівні парафії, навіть без підготовленого біблеїста, важливо постійно читати Письмо разом, щоб воно стало таким самим центром спільноти, як Євхаристія, і над кожним уривком питати себе, де я знаходжуся в цій історії.
1
