Як писала Meduza, поява ще одного російського перекладу Нового Заповіту — подія рідкісна й важлива. На Заході, за зауваженням видання, давно стало традицією переглядати наявні переклади раз на кілька років; серед найвідоміших критичних перекладів останніх років названо Нову американську Біблію 2011 року та Нову американську стандартну Біблію 2020-го. Остання, за даними видання, видавалася й перевидавалася американським фондом Локмана тричі — у 1977-му, 1995-му та 2020-му, а головна відмінність нової редакції від попередньої — у підвищеній гендерній точності: у уривках зі згадкою «братів» курсивом додано «або сестри». Як пояснює фонд Локмана, це ближче до оригіналу, оскільки грецьке слово adelphoi, яке традиційно перекладають як «брати», може стосуватися й жінок.
У Росії, зазначає видання, традиційним залишається синодальний переклад, зроблений у середині XIX століття. Біблеїстика відтоді зробила величезний крок уперед, і синодальний переклад, при всіх його перевагах — особливо в передачі краси й величі біблійного складу, — застарів. Після нього були й інші переклади Біблії російською, але жоден не став помітною альтернативою синодальному. Священник і богослов отець Олександр Мень, за словами видання, зазначав, що переклад, здійснений 1953 року під егідою Британського й Іноземного біблійного товариства, не зміг наблизитися до сучасної російської мови: будучи емігрантами, перекладачі, як писав Мень, «втратили зв'язок із живою мовою співвітчизників».
Що вирізняє переклад Десницького
На думку Meduza, передусім Десницький переклав весь Новий Заповіт сам, що надає тексту концептуальної стрункості. Скрізь, де це можливо, він перекладає ключові слова так само, як у синодальному перекладі, але змінює головне — застарілий і важкий для сприйняття синтаксис. Його Новий Заповіт простіший і ясніший, мова Ісуса та апостолів близька до розмовної, що робить текст зрозумілішим сучасному читачеві: видання звертає увагу на незвичну для Біблії розбивку за діалогами та звертання «приятель».
Видання наводить фрагмент Нагірної проповіді в новому перекладі: «Благо тим, хто вбогий перед Духом: Царство Небес — для них. Благо тим, хто сумує: їх утішать. Благо тим, хто лагідний: земля стане їхнім уділом…» Для порівняння наводиться той самий фрагмент синодального перекладу: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю…»
За словами видання, Десницький наголошує на зв'язку між юдаїзмом і християнством — зокрема щоб відмінності між цими релігіями стали очевиднішими. Найпоказовіший приклад, який перекладач коментує в примітці, — хрещення Ісуса в Йордані Іваном Хрестителем: це фактично єврейське ритуальне очищення, обмивання в «мікві», яке Тора наказує здійснювати, якщо людина «осквернена», наприклад доторкнулася до мертвого. Корінь «крещ», зауважує видання, асоціюється з хрестом і розп'яттям Ісуса, що створює додаткові смислові відтінки, яких у цій сцені Нового Заповіту немає.
Примітки та задум
Видання супроводжене примітками, що розкривають деталі життя й проповіді Ісуса Христа — від того, які рослини він міг мати на увазі в проповіді про гірчичне зерно, до того, чому юдеї могли вбачати в його словах і вчинках порушення Закону (Тори). Десницький відзначає й суперечності в текстах євангелістів: наприклад, коли вони хочуть процитувати одного пророка, але насправді цитують іншого.
На думку Meduza, це підводить до головної проблеми біблійної критики — ким, коли і як був створений текст. Докладно про це Десницький не пише, оскільки його переклад розрахований на неспеціалістів, але, як припускає видання, він поділяє ідею керигми, що належить німецькому богослову Рудольфу Бультману: керигма — це смислове ядро євангельського послання, ті слова, з якими Ісус Христос міг би звернутися до людей сьогодні, і їх сучасному читачеві потрібно вміти відокремлювати від «міфологічних» деталей.
На думку видання, переклад висвітлює грані Нового Заповіту, які в інших перекладах часто губляться, — соціальну проповідь і сам стиль спілкування Ісуса Христа, у якому людяності більше, ніж учительського пафосу. З новими настановами перекладено й Послання апостолів; видання зауважує, що епізод страти Спасителя, викладений сучасною російською мовою, відчувається як актуальна екзистенційна проза про репресії.
Контекст
Meduza зазначає, що Андрій Десницький — противник війни і виїхав з Росії після 24 лютого 2022 року. На думку видання, його переклад мимоволі сприймається багато в чому як погляд на християнство, альтернативний офіційній точці зору Російської православної церкви.
1
