Григорій Михнов-Вайтенко відомий у Петербурзі не лише як священник, а й як людина, біографія якої далека від типової для церковного служителя. Його шлях починався в Москві, де він народився 1967 року. Хрестив його Олександр Мень, одна з найпомітніших постатей російського православ'я другої половини XX століття, який проповідував відкритість церкви суспільству та освіченим людям. Пізніше Михнов-Вайтенко навчався у ВДІКу, Всесоюзному державному інституті кінематографії, і цей досвід помітно позначився на його подальшій роботі з медіа.
Від телебачення до приходу
У 2003–2008 роках він очолював телеканал «Благовіст», що мовив для православної аудиторії. З 2009 року служив священником у Старій Руссі, невеликому новгородському місті. Перелом у його долі настав 2014 року, коли він відлучив від причастя учасників війни на Донбасі та вийшов з Російської православної церкви. Це рішення зробило його одним із небагатьох священників, які публічно розірвали з офіційною позицією Московського патріархату щодо українського конфлікту.
2015 року його висвятили на єпископа Апостольської православної церкви. Ця структура виникла як об'єднання громад, що не визнають єдності з Московським патріархатом, і існує поза звичною канонічною системою більшості помісних православних церков. 2023 року Михнова-Вайтенка обрали її предстоятелем до 2027 року. Крім того, він входить до Правозахисної ради Петербурга, де питання свободи совісті та громадянських прав обговорюються разом із юристами й активістами.
Панахида біля під'їзду
Історія із затриманням почалася з посту у Facebook. Священник закликав прийти на панахиду за Олексієм Навальним, який помер у колонії, і ця публікація стала підставою для затримання біля під'їзду. У 43-му відділі на нього склали протокол за статтею 20.2.2 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ця стаття стосується порушення порядку організації або проведення публічних заходів, і за нею зазвичай розглядають акції, що зібрали людей без узгодженого повідомлення влади. Засідання про арешт призначили на наступний день.
Для багатьох спостерігачів тут було принципове питання: чи може релігійний обряд підпадати під адміністративне переслідування. Журналісти «Нової газети Європа» докладно розібрали, як виглядала ситуація з погляду закону. Лев Шлосберг із «Яблука» нагадав, що петербурзький закон не вимагає узгоджувати з владою релігійні обряди. Оцінюючи те, що сталося, він висловився різко: «У Росії стався інсульт людяності».
Сам священник у своїх висловлюваннях наголошував на моральному боці. За його словами, наведеними виданням, «Зона відповідальності церкви — це милосердя і справедливість»:
«Зона відповідальності церкви — це милосердя і справедливість»
Ці слова добре описують логіку його рішень останніх років: від відлучення учасників війни до публічних закликів вшанувати пам'ять політв'язня та опозиційного діяча.
Реанімація
Того ж дня, коли його затримали, у Михнова-Вайтенка діагностували ішемічний інсульт. Так називають стан, за якого кровопостачання ділянки мозку порушене через закупорку судини. Його госпіталізували до Єлизаветинської лікарні, де він опинився в реанімації. За словами близьких, священник у цей період міг говорити телефоном, що, на думку родичів, свідчило про збережену мовну функцію в перші години після удару.
Збіг затримання і хвороби швидко став предметом обговорень у петербурзьких і федеральних ЗМІ. Частина колег і прихильників пов'язала те, що сталося, з тиском, якого зазнав священник, хоча лікарі про причини інсульту говорили в термінах медичної діагностики. Саме тому в публікаціях про цю подію важливо відокремлювати факти про стан здоров'я та оцінки обставин затримання.
Стаття Лєри Фурман з'явилася в момент, коли публічна дискусія про межі релігійної свободи в Росії була особливо гострою. Вона відновила біографію Михнова-Вайтенка повністю: від дитинства в московській родині та роботи на телебаченні до єпископського служіння і правозахисної діяльності. Такий ракурс дозволив читачам побачити в затриманні не випадковий епізод, а продовження шляху людини, яка давно обрала публічну позицію.
1
