Лекція продовжила цикл виступів Десницького про біблійні тексти: раніше він говорив про старозавітні книги у світлі археологічних даних і про авторство біблійних книг. Цього разу предметом став канон як корпус текстів. За словами лектора, давньогрецьке слово «канон» означало очеретяну лінійку, а слов'янське «правило» — те, що дозволяє зробити прямим; звідси й вузькі значення — правило поведінки, зовнішня форма, склад Біблії.
Десницький запропонував почати з питання, яке, на його думку, стоїть за будь-якою розмовою про канон: хто сказав, що Біблія — Божественне Писання. Відповіді, зазначив він, будуть конфесійними. Рабиністичний юдаїзм, за його словами, відповідає, що пророкам починаючи з Мойсея було послано одкровення і вони записали його під дією Божественного натхнення. У християнстві, вважає лектор, найбільш адекватна відповідь — соборне рішення громади про текст.
Юдейський канон і його межі
Лектор перелічив книги юдейського канону у звичному російському порядку — від П'ятикнижжя до дванадцяти малих пророків — і нагадав, що слово «ТаНаХ» утворене від назв трьох розділів: Тора, Невіїм, Ктувім. Про час складання канону, за його словами, єдиної відповіді немає: рабиністична традиція приписує його книжнику Ездрі після повернення з полону, а сучасна наука відносить остаточне оформлення списку до рубежу I і II століть, пов'язуючи його з містечком Явне, куди після юдейського повстання втекли книжники й фарисеї. Десницький підкреслив, що було обрано не лише склад книг, а й певний текстуальний варіант — масоретський, від слова «масора», традиція.
За межами юдейського канону залишилися книги, які в християнських традиціях додаються до нього. Як приклад лектор навів книгу Ісуса сина Сирахового з передмовою перекладача, яка, за його оцінкою, вже стоїть на межі Писання і Передання. Католики, продовжив він, додають книги Товита, Юдити, Премудрості Соломона, Премудрості Ісуса сина Сирахового, Варуха, першу і другу Маккавейські; греки — другу книгу Ездри; слов'янська і російська традиції — третю Маккавейську і третю книгу Ездри. Протестанти називають ці книги апокрифами, православні — неканонічними, а іноді вслід за католиками другоканонічними.
Християнський канон: розбрід списків
Якщо юдейський канон до середини II століття, за словами лектора, був строго визначений, то християнський складався інакше. Аж до IV століття, стверджував Десницький, поняття «канон» у християнських джерелах немає, а списки книг у різних пам'ятках різняться. Серед спірних текстів Нового Заповіту він назвав послання до Євреїв, Одкровення і насамперед друге послання Петра. Щодо чотирьох Євангелій і більшості послань розбіжностей не було.
Як приклади лектор навів Мураторіїв канон II століття, у якому немає послань Якова, обох послань Петра, останнього послання Іоанна і послання до Євреїв, зате є Одкровення Петра; список Кирила Єрусалимського в катехизисі IV століття; Codex Claromontanus того ж століття з посланням Варнави, Діяннями Петра і Одкровенням Петра. Іоанн Дамаскин у VIII столітті, за словами Десницького, причисляв до Нового Заповіту «Правила апостолів», написані Климентом Римським.
«Навіть у VIII столітті ще остаточного списку новозавітних книг у всіх не було, більше того, його немає й досі», — сказав лектор.
Він зазначив, що в Ефіопській Церкві 35 книг Нового Заповіту, тоді як в інших помісних християнських Церквах — 27. Ефіопську традицію Десницький пояснив ізоляцією після арабських завоювань VI–VII століть, порівнявши збереження архаїчної форми канону з сумчастими тваринами в Австралії.
Перші списки і проблема лічби
Першим відомим списком канону Нового Заповіту лектор назвав послання Афанасія Александрійського IV століття, де вперше вжито слово «канонізовані книги». Афанасій, за словами Десницького, називає 22 книги Старого Заповіту — юдейський канон без книг Естер, Варуха і послання Єремії. Лектор пояснив, що число 22 відповідає буквам єврейського алфавіту, але без переліку книг така лічба залишається абстракцією: дванадцять малих пророків можуть вважатися однією книгою, книги Царств — однією, двома чи чотирма, а склад корпусу Єремії з Варухом, Посланням і Плачем вимагає окремого застереження.
1
