Відкриваючи Біблію, людина очікує знайти великі одкровення, але під час читання Старого Заповіту її вражає безліч дріб'язкових приписів — наприклад, їсти м'ясо лише тих тварин, які мають роздвоєні копита й жують жуйку. Андрій Десницький у публікації на «Правмирі» від 7 червня 2010 року запитує, навіщо Богові такі подробиці і чи справді це головне в релігії.
Закон дано не відразу
Автор нагадує, що в самому Старому Заповіті подібні приписи займають скромне місце. Спочатку розповідається про створення світу, гріхопадіння, потоп і праотців. Заповіт з Ноєм після потопу містив лише дві заборони: на вбивство і на споживання м'яса з кров'ю. Заборона на кров, за словами Десницького, була єдиним ритуальним обмеженням, підтвердженим на Єрусалимському соборі апостолів (Діян. 15:23-29), оскільки сягає часів до Закону. Авраамові, Ісакові та Якову Бог не давав детальних харчових чи ритуальних правил, крім обрізання. Навіть вихід з Єгипту відбувся перш ніж було даровано Закон — були встановлені лише правила Пасхи. Це, пише автор, показує відносність Закону: великі праведники могли жити без нього.
Закон було дано народові після виходу з Єгипту, коли втікачі-раби мали стати єдиним народом Господнім на шляху до Землі обітованої. У ньому були Десять заповідей, найважливіші моральні приписи, а також переліки забороненої їжі та подробиці ритуалу.
Культура як система заборон
Десницький порівнює старозавітні правила з правилами дорожнього руху та нормами етикету. На його думку, багато з них неможливо пояснити раціонально, як неможливо пояснити, чому їздять по правій стороні дороги або чому червоний колір заборонний. Деякі заборони, однак, мають практичне пояснення: свиняче м'ясо швидко псується в спекотному кліматі, а свині частіше слугують переносниками інфекцій; серед морепродуктів і комах є отруйні, тому простіше заборонити все відразу. Але залишається безліч незрозумілих заборон, наприклад, чому не можна змішувати в одній тканині вовну та льон.
Світ стародавніх людей, пише автор, був організований інакше, і людина шукала приписи переважно в релігії. Сьогодні їх дають наука, культура, право чи етикет.
Сенс приписів
Десницький поділяє заповіді на три групи. Перша регулює стосунки з Богом — це численні ритуальні правила, наприклад, обряди жертвопринесення за гріх (Лев. 4:13-15). Автор докладно розбирає символіку покладання рук на жертовну тварину: старійшини визнають, що гідні смерті вони, а не теля. Такі деталі, на його думку, нагадували про єдність віри в епоху, коли не було засобів масової інформації.
Друга група стосується стосунків між людьми. У стародавньому суспільстві не було прокуратури, міліції та в'язниць, правосуддя вершили громада або цар. Книга Чисел (35-й розділ) докладно регламентує випадки ненавмисного вбивства: людина, яка мимоволі стала причиною смерті іншого, повинна втекти до «міста притулку» і залишатися там до смерті первосвященика. Там же сказано: «Якщо хто вб'є людину, то вбивцю треба вбити за словами свідків; але одного свідка недостатньо, щоб засудити на смерть» (Числ. 35:30). Автор запитує, чи дріб'язкові ці правила, якщо за ними вирішувалися кримінальні справи про вбивство, і відповідає, що ні.
Третя група — ті самі «дріб'язкові» закони, як-от заборона засівати поле двома родами насіння або носити одяг з вовни та льону (Лев. 19:19). На думку Десницького, вони задають глобальний принцип: не варто змішувати поняття, бо у світобудові є структура, яка повинна залишатися недоторканною. Він також згадує звичай носити китиці на кутах одягу (Втор. 22:12), які в ортодоксальних юдеїв мають 613 ниток — за числом заповідей Писання. Автор порівнює це з тисячами статей сучасних кодексів і зауважує, що можна позаздрити стародавнім ізраїльтянам: всього 613 заповідей на всі випадки життя.
Християни, нагадує Десницький, не вважають виконання всіх вимог Закону обов'язковим, дотримуючись рішення Апостольського собору: жертовна смерть Ісуса Христа звільнила від необхідності дотримуватися ритуальних приписів. Але загальні принципи, що стоять за Законом, зберігають силу. Автор завершує думкою, що старозавітні правила — це способи виразити любов до Бога і до людей, і хоча можна обійтися без них, з ними простіше.
1
