Інтерв'ю вийшло під заголовком, взятим зі слів самого Десницького: «Мені рано розповідати про труднощі емігрантського життя, бо воно в мене тільки почалося». Розмова стосувалася переважно біографії: походження родини, шкільних років, навчання та професійного становлення.
Сімейна пам'ять
Десницький розповів, що знає про предків небагато, але історію прізвища для родини відновив далекий родич Михайло Дмитрович Афанасьєв, директор Історичної бібліотеки. За словами Десницького, Десницькі — попівська родина, один з представників якої став митрополитом Михаїлом; його син пішов до армії, отримав дворянство. Дід майбутнього біблеїста народився в Орлі.
Говорячи про репресії, він зазначив, що родина належить до нащадків тих, хто вижив. Дід по батьковій лінії, який працював майстром на заводі, що згодом називався ВЕФ, був заарештований 1937 року; після інсульту його принесли з в'язниці лежачим, і він помер удома. Чоловік сестри бабусі, Олександр Михайлович Ланда-Круглов, був заарештований у чині бригадного комісара і розстріляний 1938 року. «Я, звісно, розумію, що як політпрацівник, який служив у ГПУ останні роки свого життя, він напевно був сам до цього причетний», — сказав Десницький.
Про діда Гліба Сергійовича Десницького, кадрового військового, в родині ходила легенда: служачи в Генеральному штабі, він нібито вчасно виїжджав у відрядження, коли насувалася чергова хвиля арештів. Наскільки ця легенда справедлива, Десницький не знає. Бабуся по матері, за сімейним переказом, вийшла заміж за партійного активіста, щоб урятувати свою родину.
Від Стародавнього світу до Біблії
Своє рішення зайнятися давниною Десницький пов'язує зі шкільним учителем історії Миколою Павловичем, який вів п'ятий клас, і з книжкою «Алкамен — театральний хлопчик», прочитаною в сім років. Школу він закінчив 1985 року і вступив на філологічний факультет МДУ, на кафедру класичної філології. За його словами, вибору сприяв латиніст Микола Олексійович Федоров, який на «Дні відкритих дверей» пояснював, чому до них вступати не треба. «Оба-на! — подумав я. — Оце я хочу!» — згадує Десницький.
Серед викладачів він назвав Марину Миколаївну Славятинську, яка вела грецьку, і Андрія Чеславовича Козаржевського, який читав текст Євангелія грецькою і, за словами Десницького, був «містком до християнської історії та культури». Окремо він згадав публічні лекції Сергія Сергійовича Аверінцева, що збирали сотні слухачів, і історію про кішку, яка зайшла до зали: від Аверінцева він уперше дізнався, що кіт давньогрецькою — «айлурос». Цей нік він згодом використав в адресі електронної пошти.
1994 року Десницький прийшов до Інституту сходознавства РАН, де, за його словами, професійно зайнявся Біблією, якою в Росії тоді майже ніхто не займався. На момент інтерв'ю він був автором книжок і перекладів, серед яких «Поетика біблійного паралелізму», «Вступ до біблійної екзегетики», «Сучасний біблійний переклад: теорія і методологія», а також переклади й коментарі до «Послань апостолів».
1
