Наприкінці минулого тижня стало відомо, що Вільнюський університет вирішив розірвати договір з професором Андрієм Десницьким, який працював на філологічному факультеті з осені 2022 року. Про це повідомив LRT, навівши витяги зі статті 2012 року, де Десницький говорив про насильницьке приєднання країн Балтії до Радянського Союзу, використовуючи термін «анексія», а не «окупація». В інтерв'ю «Новій газеті Балтія» він розповів, як і чому змінилися його погляди, як на це вплинув переїзд до Литви, а також про боротьбу з пропагандою і про те, чому не варто використовувати слово «Прибалтика».
Два епізоди і розірвання контракту
За словами Десницького, історія розвивалася в два етапи. У травні в соцмережах почали з'являтися публікації з його старими цитатами з фейсбуку, які, як він стверджує, добиралися поза контекстом і без урахування іронії. Це призвело до публікації LRT, де, за його словами, оголошувалося, що він був прихильником анексії Криму і потім отримав за це премію «Ліберальна місія». Десницький виступив зі спростуванням на сайті університету, заявивши, що ніколи не підтримував анексію Криму і підписав відповідну заяву напередодні так званого «референдуму» в Криму, а також засудив війну в перший же день її початку в лютому 2022 року. Керівництво університету, наскільки він розуміє, було задоволене поясненням.
У нього був річний контракт за грантом з позабюджетних коштів, який закінчувався, але продовження вже підписали ще на рік. Про те, що більше не працюватиме в університеті, Десницький дізнався від журналіста. Контракт скасували після другої публікації LRT того ж дня в серпні, коли знайшли його статтю 2012 року. «Я мушу сказати, що формальні підстави для розірвання контракту були інші. Вони не пов'язані з цією публікацією», — сказав він, відмовившись коментувати далі, назвавши це питанням до керівництва університету. Колегам він висловив подяку за співпрацю і отримав від деяких теплу відповідь.
«Сьогодні я в жодному разі не підписався б під таким текстом»
Відповідаючи на питання про різницю термінів, Десницький заявив: «Перш за все я мушу сказати, що сьогодні в жодному разі не підписався б під таким текстом. Не тому, що я перебуваю в Литві, а тому, що моє ставлення до багатьох речей змінилося. Сильно змінилося». Він нагадав, що в тій публікації в одному з перших абзаців ясно говорилося, що приєднання було насильницьким, порушувало всі мислимі норми міжнародного права і супроводжувалося терором; ні заперечення, ні виправдання цих фактів там не було. За його словами, в публікації LRT це не було згадано. Тоді він наполягав на терміні «анексія», тепер не вважає це важливим: «Якщо балтійські країни хочуть, щоб це називали окупацією, вони мають право бачити свою історію так, як вони її бачать». Він також зазначив, що обговорювати проблеми міжнаціональних відносин у Латвії та Естонії після відновлення незалежності, особливо в контексті війни в Україні, зараз не час. «Але в 2012 році був, по-перше, зовсім інший контекст. По-друге, я був іншим. Загалом, люди змінюються».
Як змінювати погляди і говорити про минуле
Десницький вважає, що доносити до населення Росії історію про репресії можливо, але прямі висловлювання часто неефективні. У Литві на нього справив враження фільм «Екскурсантка» про дівчинку, яка тікає з ешелону з депортованими до Сибіру. На його думку, такі історії викликають співчуття до людської трагедії. Він також розповів, що йому пояснили, чому в країнах Балтії не люблять слово «Прибалтика»: за аналогією з Приамур'ям і Причорномор'ям воно означає околицю. «Я намагаюся не користуватися цим словом, раз воно ображає людей», — сказав він, додавши, що більшості носіїв російської мови це невідомо, і закликав спокійно пояснювати причину, а не одразу звинувачувати.
На питання про упереджене ставлення до людей з російським паспортом він відповів, що стикався з ним пару разів, але загалом зустрів величезну підтримку і розуміння. За його словами, більшість співрозмовників уміють розрізняти путінський режим і людей з російськими паспортами, а також не переносити колективну вину за те, що відбувалося в Бучі та Маріуполі, на всіх, хто говорить російською.
Говорячи про зміну поглядів, Десницький назвав ключовими подіями анексію Криму в 2014 році і вторгнення в Україну в лютому 2022 року. У 2014-му він підписав заяву із засудженням, після чого, за його словами, довелося платити ціну: його перестали брати на низку позицій, розривали вже підписані контракти, прибирали з книг прийняті тексти. Вторгнення 2022 року стало абсолютним шоком. Досвід еміграції, за його словами, теж сильно змінює людину: «коли ти береш з дому, скажімо, три валізи, а в тебе там 50 з лишком років життя, що ти в ці валізи покладеш?»
Переїзд до Литви вплинув на нього через відвідання IX форту в Каунасі та Музею окупації. Він зазначив, що в литовському суспільстві пам'ять про репресії свіжа, тоді як у російському її намагаються приховати. Про становище російськомовних він говорити відмовився, заявивши, що про це варто говорити лише людям з постійним місцем проживання тут. У його колі спілкування немає тих, хто хоч нейтрально ставиться до війни і путінського режиму. Оцінювати демократичні інститути в країнах Балтії він не вважає себе вправі — це питання до громадян цих країн.
Він упевнений, що кремлівська пропаганда ефективна і діє не лише в Росії, а одних заборонних заходів недостатньо. Потрібна конкуренція — російськомовна антивоєнна журналістика і мистецтво. Як приклад він навів оголошення Лінор Горалік іноагентом у Росії за випуск вісника опозиційної культури. За його спостереженням, у прокремлівської Z-поезії немає талановитих віршів, тоді як антикремлівська поезія дає яскраві зразки.
1
