Розмова йшла про Венецію: її населення, устрій міського життя, історію та особисте ставлення співрозмовника до міста. Бєлковський розповідав, що почав бувати у Венеції 2000 року, а щільно жити й працювати там — з 2005-го, і живе на острові Лідо.
Місто та його мешканці
За словами Бєлковського, Венеція «ментально й атмосферно» не зовсім Італія і за духом ближча до півночі, до Австрії. Він навів дані про скорочення кількості місцевих мешканців: після Другої світової війни їх було 175 тисяч, 25 років тому — 60 тисяч, зараз — 48. Скорочення він пов'язує з невеликим ринком праці та з тим, що до муніципалітету входять материкові Местре і Маргера, де населення більше, ніж в історичній частині.
Бєлковський говорив, що у Венеції містобудівні рішення ухвалюються дуже довго, і вважає це благом, оскільки місто підтримують у тому вигляді, що склався за століття. Ставлення до росіян тут, за його словами, завжди було позитивним і «у зв'язку з великою війною нічого особливо не змінилося».
Місто-прихисток
Свою прив'язаність до Венеції Бєлковський пояснював тим, що це «класичне місто-прихисток»: за офіційною версією історії, місто народжувалося як місце порятунку. Він говорив, що в міру розчарування в потязі до російських імперських зразків визначив для себе Венецію як прихисток «від невлаштованості стосунків зі своєю країною».
Імперської спадщини в місті, за його оцінкою, немає: Венеція завжди була республікою, і спроби узурпації влади тут каралися жорстко.
Карнавал і смерть
Про карнавал Бєлковський сказав, що брав у ньому участь і що це яскраве видовище, яке «достатньо зробити один раз у житті». За його словами, карнавал історично склався як «формат утечі від реальності», що передує посту.
Відповідаючи на зауваження співрозмовника про відчуття присутності смерті у Венеції, Бєлковський говорив про місто як про місце, де ця тема вирішена. Заголовок розмови — «Смерть — це просто учасник карнавалу».
1
