Для Житомира рішення виглядало скромно: зібралася ініціативна група, обрали раду, назвали парафію іменем преподобного Симеона Стовпника. Але для Апостольської православної церкви в Україні (АПЦ) такі події мали особливе значення, бо церква у 2016 році перебувала на стадії юридичного й організаційного становлення, а кожна нова парафія підтверджувала, що структура справді працює знизу.
Шлях до власної структури
Передісторія цього рішення розтяглася на кілька років. У жовтні 2013 року собор АПЦ у Києві обрав митрополитом Київським Олега (Ведмеденка), який змінив Віктора (Веряскіна). Тоді ж на собор покладалися завдання щодо виборності церковних керівників і канонізації Павла Адельгейма. Через кілька тижнів, у листопаді та грудні 2013 року, церква опинилася втягнутою в події Майдану. Архієпископ Стефан, учасник Духовної ради Майдану, 1 грудня 2013 року зупинив натовп біля будівлі Київради, а в лютому 2014 року намет-церква на Майдані згоріла, проте ікони з неї вдалося врятувати.
Усередині церкви тим часом змінювалися відносини з Москвою. У квітні 2015 року Синод Київської митрополії АПЦ прийняв Стефана в сущому сані й призначив його архієпископом Київським і Богуславським. У листопаді 2015 року Синод АПЦ, що засідав у Москві, відпустив Ведмеденка і Володимира (Мочарника), визнав Українську незалежну церкву сестринською, а Українську митрополію перевів на автокефальне самоврядування. Сбор собору доручили Стефану. Уже 23 грудня 2015 року в Києві відбувся об'єднавчий собор, на якому постала АПЦ в Україні, а Стефан став митрополитом Київським і всієї України.
Диякон і парафія
На цьому тлі житомирська парафія виглядала логічним продовженням процесу. Як повідомила АПЦ на своєму сайті, 4 квітня 2016 року на зборах ініціативної групи житомирян було вирішено створити в місті парафію преподобного Симеона Стовпника. Митрополит Стефан благословив утворення нової єпархії. Головою єпархіальної ради став диякон Андрій Гожий, рукоположений у диякони 13 березня 2016 року, тобто за три тижні до зборів.
Поки єпархія була радше заявкою, ніж розвиненою структурою. Фактично це була одна парафія з єпархіальною радою. Тим не менше в церкві ставилися до неї серйозно. Митрополит Стефан пояснював принцип так: «Церква будувалася і відновлювалася знизу вгору, з ініціативи самих вірян». Для церкви, яка щойно пережила розкол і зміну керівництва, така логіка означала, що парафії створюються не за вказівкою згори, а за бажанням самих громад.
«Церква будувалася і відновлювалася знизу вгору, з ініціативи самих вірян».
Повідомлення також згадувало, що влітку 2016 року церква очікувала Помісного собору з проголошенням автокефалії. За відомостями АПЦ, відповідний томос уже був підписаний, тобто юридична частина процесу вважалася майже завершеною. Сам собор у тексті церкви названо найближчою метою, однак його точні терміни й подальша процедура в джерелі не розкриті.
Що було далі
Житомирська парафія не стала останнім кроком в історії церкви. У грудні 2016 року митрополит Стефан відвідав Житомирську область, що відзначила церковна новинна стрічка. Пізніше, у грудні 2017 року, було скликано собор, призначений на 9 січня 2018 року. Головна зміна настала в червні 2019 року: собор, що відбувся 21–23 червня, змінив назву церкви на Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), приєднав до себе юрисдикцію архієпископа Лоренцо з Італії та ухвалив декларацію з 12 пунктів.
1
