Стаття, яку передрукував сайт АПЦ, описує Апостольську православну церкву в цілому, в тому вигляді, в якому вона існувала до 2015 року. Це не документ про сучасну структуру АПЦ в Україні, а давній програмний текст, який Ведмеденко створював для Церкви в цілому. Передрук став меморіальним: новина про його загибель з'явилася 16 листопада 2021 року, а 23 листопада текст вийшов на сайті з присвятою. Оригінал взято з сайту Льва Регельсона, історика Церкви, який багато років вивчає її історію та документи.
Конфедерація рівних
Головна теза статті вкладена в одну фразу, на якій тримається вся конструкція:
«АПЦ фактично являє собою конфедерацію незалежних помісних Церков, у кожній з яких присутня вся повнота благодаті».
З цієї тези випливає все інше. Церква не підпорядкована ні російській, ні українській державі, тому жоден державний кордон не робить її помісну частину чужою чи своєю. Предстоятель і регіональні митрополити обираються собором з єпископів на чотири роки і виконують лише ті функції, які їм делеговані. Формально вони залишаються «рівний серед рівних», а сан митрополита не дає додаткової благодаті, він лише визначає посаду. Вище за єпископський сан у церкві немає, і цю думку автор вважав принциповою.
Ще одне правило стосується парафій. Кожен єпископ може прийняти під свій омофор, тобто під пастирську опікувальну владу, будь-яку громаду, якщо вона сама про це попросить. Храми й майно належать громадам, а не єпархіальним управлінням, тому будівлі та кошти не перетворюються на власність єпархіального апарату. Така модель робить громаду самостійним суб'єктом, а не придатком канцелярії.
За текстом, ці ідеї не виникли 2021 року. Ведмеденко відстоював їх на соборі 2013 року, коли запропонував зробити посади митрополитів виборними. Логіка та сама: посаду можна передати або відкликати, а благодать присутня в кожній помісній Церкві цілком.
Від собору 2013 року до розколу
18 жовтня 2013 року собор АПЦ у Києві обрав Ведмеденка митрополитом Київським замість Віктора Веряскіна, який до того очолював кафедру і згодом перейшов за штат. Той самий собор запровадив виборність вищих посад на чотири роки і канонізував Павла Адельгейма. Предстоятелем Церкви було переобрано Віталія (Кужеватова), митрополита Московського.
Невдовзі після собору українська частина АПЦ пішла своїм шляхом. 22 листопада 2015 року Ведмеденко і Володимир Мочарник, єпископ Закарпатський і Чорногорський, оголосили про створення УНАПЦ. 29 листопада Синод АПЦ відпустив їх, визнав нову структуру сестринською Церквою і перевів Українську митрополію на автокефальне самоврядування, доручивши скликання собору архиєпископу Стефану (Негребецькому).
Собор відбувся 23 грудня 2015 року в Києві. На ньому постала АПЦ в Україні, а Стефан став її митрополитом. Він брав участь у Духовній раді Майдану і з квітня 2015 року очолював Київську митрополію АПЦ у сані архиєпископа. На тому ж соборі було прославлено протоієрея Гліба Якуніна, секретаря Синоду АПЦ.
Доля тексту і доля структури
2019 року структура змінила назву. Собор 21–23 червня ухвалив нове ім'я, УАПЦ, приєднав юрисдикцію архиєпископа Лоренцо з Італії та затвердив декларацію з 12 пунктів. У квітні того ж року Стефан виступив на круглому столі, присвяченому Дню свободи совісті, а Укрінформ передав його слова, тож Церква продовжувала публічно говорити про релігійну свободу.
Ведмеденко в ці роки залишався єпископом Волинським і Галицьким, а з 22 листопада 2015 року був предстоятелем УНАПЦ. Його ім'я пов'язане з текстом про виборність і самоврядування, а не з єдиною структурою, що склалася в 2015–2019 роках.
Минуло понад шість років після собору 2015 року, а спільні теми збереглися. 10 лютого 2021 року єпископ Бориспільський Сергій (Вутянов), колишній настоятель Київської громади АПЦ, виступив від АПЦ і ВРРО на підсумках Тижня міжконфесійної гармонії. Тоді ж у бюро та в інтерв'ю Церква нагадувала про свою роль у міжконфесійному діалозі.
19 лютого 2022 року єпископи АПЦ України, Росії та США виступили зі спільним зверненням.
1
