Вишневський докладно відновив хронологію подій. 17 лютого опівдні священника затримали біля парадного. Близько восьми годин він провів у 43-му відділі поліції, звідки його збиралися везти до суду. Однак через стан здоров'я справа до засідання не дійшла: адвокат Андрій Чертков викликав швидку, Михнова-Вайтенка госпіталізували з інсультом, а засідання відклали. Таким чином, судовий розгляд, призначений на 19 лютого, не відбувся, і фігурант справи опинився в лікарні.
Що інкримінували священнику
Михнову-Вайтенку загрожувало обвинувачення за статтею 20.2.2 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ця стаття стосується порушення встановленого порядку організації або проведення публічного заходу. На початку 2024 року петербурзькі суди за нею виносили адміністративні арешти тривалістю від трьох до п'ятнадцяти діб, і в переліку підстав для таких рішень опинялися навіть люди, які прийшли з квітами до місць пам'яті. Саме ця практика, на яку вказує Вишневський, і зробила справу помітною для ліберальної публіки та медіа.
Закон Петербурга про збори, мітинги, демонстрації, ходи та пікетування регулює публічні акції в місті. Він передбачає повідомлення влади про заходи, які проводяться в громадських місцях. Для церковних обрядів подібні правила застосовуються спірно, оскільки релігійне богослужіння і молитва не належать до політичних або громадських акцій у звичайному сенсі слова. Саме на цій відмінності будується аргументація колонки.
Позиція автора
На думку Вишневського, панахида не підпадає під петербурзький закон про збори, тому що це релігійний обряд, а не публічний захід. Він наголошує, що покарання не може наставати за самий лише намір щось провести. Вимога повідомлення і подальші претензії до організатора, за логікою автора, мають розглядатися крізь призму того, що саме відбувалося на місці, а не через формальну підозру. Відповідний фрагмент колонки звучить так:
«І, звісно, претензії до нього, на мою думку, жодного стосунку до закону не мають».
Колонка одразу виходить за межі одного епізоду. Вишневський звертається до питання про те, як у Петербурзі застосовується адміністративна стаття щодо людей, які збираються для поминання, молитви чи допомоги. Його текст написаний у жанрі публіцистики, тому оцінки та висновки належать авторові, а не суду, який на момент публікації ще не розглянув справу по суті.
Героя публікації автор представляє як архієпископа Апостольської православної церкви. Ця спільнота діє поза структурою Російської православної церкви і не визнана нею, тому статус священника неодноразово ставав предметом суперечок. Вишневський у тексті описує Михнова-Вайтенка як правозахисника та одного з організаторів допомоги біженцям у Петербурзі. Ці характеристики також походять від автора колонки.
Сам Вишневський обіймає подвійну позицію: він водночас оглядач «Нової газети» і депутат Законодавчих зборів Петербурга. Таке поєднання робить його колонку помітною для міського політичного середовища. Виступ з'явився на тлі загальної напруженості навколо публічних акцій у місті, де адміністративні справи за статтею 20.2.2 ставали частим інструментом тиску на учасників заходів, далеко не завжди пов'язаних із політикою.
На момент публікації колонки головним фактом залишалося те, що суд у справі священника в призначений день не відбувся. Михнов-Вайтенко на той час уже перебував у лікарні після інсульту, а засідання було відкладено.
1
