Публікація починалася із зауваження, що ім'я Десницького як біблеїста широко відоме, хоча сам автор тексту, за його визнанням, жодного разу його не бачив. Приводом для розбору став випущений Десницьким новітній переклад російською мовою «Послання до галатів» апостола Павла, запропонований як «загальнодоступний».
Спірні місця перекладу
Автор публікації перелічує кілька місць, де, на його думку, переклад Десницького розходиться із Синодальним. Замість вигуку «Да не буде!», який, як зазначається, сам Десницький наводив як можливий варіант, у перекладі стоїть «Ні в якому разі!». Автор пов'язує це формулювання з тим, що, ймовірно, Десницький і Ася Штейн говорять одне одному в сімейному повсякденні.
В іншому місці, де в Синодальному перекладі сказано «Так і ми, доки були в дитинстві, були поневолені речовим началам світу», у Десницького читаємо: «Так і ми, поки залишалися немовлятами, були підкорені елементарним і матеріальним правилам». Автор називає це заміною «ємної онтологічної метафори» на «суконні» слова.
Рядок «Ви йшли добре...» Десницький, за словами автора, передає як «Ви чудово здійснювали свій забіг». Автор зауважує, що навіть якщо в грецькому оригіналі стоїть слово «забіг», перекладачеві слід було б мати «російське ж вухо».
Нарешті, уривок «Втім ніхто не обтяжуй мене, бо я ношу язви Господа Ісуса на тілі моєму» у перекладі звучить так: «І нехай надалі ніхто не завдає мені зайвих трудів – мою належність Ісусові доводять сліди на моєму тілі». Автор відмовляється це коментувати, щоб, за його висловом, не впасти в «богохульну скабрезність».
Із передмови до перекладів наводиться визнання Десницького, що, будучи студентом першого і другого курсів філфаку МДУ, він «не зрозумів практично нічого» в новозавітних посланнях. Автор підсумовує: «Час іде, а люди не змінюються».
Колонка «Втеча з Церкви» і відгук священника
Друга частина публікації присвячена колонці Десницького на Газеті.ру під заголовком «Втеча з Церкви». Священник Святослав Шевченко, коментуючи її, писав, що слово «втеча» може означати вихід лише звідти, де людину насильно утримували. За його словами, після прочитання виникає відчуття, що автор «уже сидить на валізах».
Шевченко наводить ключову, на його думку, фразу з тексту Десницького: «Колись вони або, точніше, ми приходили до церкви як у світ, інший порівняно з похмурою радянською пропагандою або буйством дикого капіталізму». Священник тлумачить її так: люди приходили не до Христа, а шукали «острівець опозиції до існуючої дійсності». Він стверджує, що, коли Церква перестала бути опозицією, вона стала для них нецікавою, і запитує, чи не краще, що такі люди виходять із Церкви.
«На мій суб'єктивний погляд, небезпека для Церкви саме в тому, що такі інтелігенти все-таки залишаться в ній при втраченому інтересі», — писав Шевченко.
На його думку, залишившись, вони перетворяться на опозицію всередині Церкви, наприклад, щоб боротися за «чесні вибори».
1
