Приводом для розмови стало друге видання книги «Люди і фрази», в якій Десницький розмірковує про стосунки сучасних людей і, зокрема, про електронну комунікацію. За його словами, електронна форма не впливає на суть стосунків, але полегшує набуття нових контактів.
Він навів приклад з власного життя: з одним другом він познайомився в інтернеті, хоча обидва були парафіянами одного храму і знали одне одного в обличчя, але в храмі не спілкувалися. На думку Десницького, інтернет «одним своїм краєчком нагадує Царство Небесне, де немає бар'єрів, де, як я сподіваюся, можна спілкуватися з будь-якою людиною, яка захоче спілкування».
Віртуальна особистість і навантаження на текст
Відповідаючи на питання про віртуальну особистість, Десницький каже, що такі особистості існують, і наводить випадок, коли співрозмовник по мережі уявляв його «дуже нервовим з високим голосом». Сам він визнає, що в усному мовленні стриманіший, ніж у дискусіях, де може дозволити собі різкі висловлювання.
Чому людям легше розкритися перед комп'ютером, він пояснює зокрема через лінгвістику: за його словами, лінгвісти експериментально підтвердили, що текст передає приблизно десяту частину інформації, решта — погляди, жести, пози, інтонації та міміка. В інтернеті, навпаки, основна частина інформації передається текстом, і на слово падає велике смислове навантаження. Це він називає не відкритістю, а «вимушеною підвищеною інформативністю тексту».
Є й психологічна сторона: віртуальне спілкування дозволяє малювати ідеальні картинки, а перевірити справжність сказаного важко. За спостереженням Десницького, іноді віряни переносять це і в реальне життя, створюючи «казковий сад» навколо себе.
Форум як натовп
У книзі Десницький писав, що багатолюдний форум нагадує натовп аутистів. Він пояснює: на форумі співрозмовник часто перестає бути співрозмовником і перетворюється лише на привід для висловлювання, а завдання учасника — висловитися і пояснити щось самому собі. Це, за його словами, спілкування не стільки з іншим, скільки зі своїм ідеальним образом з приводу іншого.
Сам він каже, що йому затишніше в блогах, а найбільше подобається Facebook, тому що це «річ дуже особиста», де ти завжди в гостях у когось, тоді як на «площі» форуму важко спілкуватися.
Книгу і блог він розрізняє за функціями: блог — «кухня, де щось кипить, булькає, вариться», кваплива репліка на бігу, а книга — готова страва, подана на стіл.
Читацька реакція і відповідальність за слово
На питання, чи змінював він текст під впливом читацької реакції, Десницький відповідає, що найзначущіша для нього стаття у збірці — «Розцерковлення»: її електронна публікація викликала шквал коментарів, після чого він суттєво доповнив текст для паперової публікації. Бувають і серії публікацій у відповідь на коментарі.
При цьому він визнає, що віртуальне спілкування іноді псувало стосунки: хтось щось передав, інший образився. У віртуальному спілкуванні, за його словами, не може бути нічого таємного — все буде процитовано і відомо. Це він пов'язує з євангельськими словами: «Немає нічого таємного, що не стало б явним».
У зв'язку з цим він згадує історію про єврейського мудреця, якого запитали, чого можуть навчити технічні пристрої. Про телефон той відповів: «Те, що говориться тут, чути там», а про телеграф: «Що кожне слово пораховане і має свою ціну». За словами Десницького, інтернет може навчити того, що за будь-яке сказане слово доведеться дати відповідь.
1
