Соловецький камінь стоїть у Петербурзі як пам'ятний знак жертвам політичних репресій. Камінь привезли із Соловків, де в 1920-ті роки розташовувався один із перших радянських таборів. Місце давно стало точкою притягання для тих, хто хоче вшанувати пам'ять загиблих у застінках, а після смерті Олексія Навального в колонії в середині лютого 2024 року до каменя почали приносити квіти й свічки. Панахида, яку готував архієпископ, мала стати одним із таких поминань.
За даними РІСУ, присутні встигли помолитися в присутності поліції, після чого через кілька хвилин майданчик очистили, а частину учасників затримали. Самого Михнова-Вайтенка залишили у 43-му відділі поліції до суду. Йому інкримінували статтю 20.2.2 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка стосується організації масового одночасного перебування громадян. Ця норма зазвичай застосовується до публічних акцій і зібрань, якщо організатори не виконали вимог закону про проведення масових заходів. Протокол стосувався саме організації зібрання, а не змісту молитви.
Пізніше, як повідомляв РІСУ, на прохання адвоката архієпископа госпіталізували з інсультом. Відомостей про стан його здоров'я після госпіталізації в цьому повідомленні не наводилося, а рішення суду в адміністративній справі на момент публікації відоме не було.
Біографія єпископа у викладі РІСУ
Для українських читачів РІСУ нагадав біографію священника. Сервіс, який висвітлює релігійне життя України та пов'язані з ним події за її межами, вибудував її навколо кількох поворотних моментів. Першим із них став вихід Михнова-Вайтенка з Російської православної церкви. За версією РІСУ, причиною стало рішення священника відлучити від причастя учасників війни в Україні. Для тих, хто стежить за церковним життям пострадянського простору, такий крок був рідкісним: більшість духовенства в 2014 і наступні роки намагалася не виносити політичних оцінок за межі богослужіння.
У 2015 році Михнов-Вайтенко перейшов до Апостольської православної церкви. Це невелика структура, яку не визнають канонічними більшість православних церков, і її ієрархія існує поза загальноприйнятою системою спадкоємності. У липні того ж 2015 року священника рукоположили на єпископа Варязького і Балтійського. Назва кафедри відсилає до варязької, тобто скандинавської, традиції в історії Русі та до балтійського регіону, де розгорталася діяльність нової громади.
Затримання на тлі смерті Навального
Панахида за Навальним у Петербурзі в лютому 2024 року опинилася в центрі уваги не лише через сам факт затримання. Для багатьох людей, які виходили до пам'ятників жертвам репресій, поминання стало формою публічної скорботи, і поліція в низці міст у ті дні втручалася в такі зібрання. Повідомлення РІСУ фіксує саме цю колізію: священник намагався провести обряд у місці, яке традиційно пов'язане з пам'яттю про репресії, і був зупинений за адміністративною статтею.
Розбіжність у датах теж заслуговує на увагу. РІСУ вказав 16 лютого, тоді як інші джерела називають 17-е, і саме ця версія покладена в основу матеріалу. Сам факт затримання при цьому не заперечується жодним із джерел. Дати в таких випадках зазвичай уточнюють за протоколами та публічними повідомленнями поліції, однак у повідомленні РІСУ такого посилання немає.
Останньою подією, про яку повідомив РІСУ, залишається госпіталізація архієпископа з інсультом. Саме вона, а не суд, стала фінальною точкою в тій частині історії, яка потрапила до публікації сервісу.
1
