Стефан, народжений 1942 року, входив до Духовної ради Майдану, створеної зі священнослужителів, які в дні протестів опинилися в центрі Києва. За його словами, рада прийшла до Віталія Кличка з проханням очолити протест. Кличко спочатку відмовлявся, посилаючись на те, що погано виступає публічно. Тоді, як розповідає Стефан, він почув: «Бери владу, бери відповідальність і веди народ». Пізніше Кличко розпочав переговори з командуванням «Беркута», підрозділу міліції, який у ті дні жорстко розганяв протестувальників, і давав гарантії учасникам руху.
Важливу роль, за словами архієпископа, відіграли й священники, які напряму говорили з командиром «Беркута» та його бійцями. Результат був помітним: бійці перестали стукати щитами, що в тій ситуації означало зниження напруги біля стін протестного табору. Задовго до цих подій Стефан уже опинявся в центрі подій на площі. На початку грудня 2013 року, як повідомляв «Тиждень», він зупиняв натовп біля будівлі Київради, не даючи йому рушити далі.
Спроба діалогу
Наступного дня, за розповіддю Стефана, члени ради близько двох з половиною годин говорили в Раді національної безпеки і оборони з Андрієм Клюєвим, одним із найближчих помічників Віктора Януковича. Обговорювали, зокрема, нерозслідуваний «злочин під стелою», тобто події на площі біля монумента Незалежності, де загинули люди. Пропозиція священників була простою: влада виходить на Майдан, кається і просить прощення, а потім починаються переговори про реформи. За словами архієпископа, Клюєв із цим погодився.
Однак уранці стало відомо про перших загиблих, Сергія Нігояна та Михайла Жизневського. Ситуація змінилася за одну мить, і Клюєв, за переказом Стефана, вимовив фразу, яка стала поворотною для всієї розмови: «Майдан на цей діалог уже не піде». Переговори, які здавалися можливими напередодні, зірвалися. Архієпископ не приховує, що на протест впливали гроші та окремі політики. У його розповіді згадано Льовочкіна. Але, за переконанням Стефана, рух насамперед визначила воля народу, а не закулісні ігри.
«Бери владу, бери відповідальність і веди народ»
Сам текст цікавий не лише як свідчення про переговори в останні дні січня 2014 року. Він показує, що в протесті брала участь не лише світська опозиція, а й частина духовенства, яка намагалася стати посередником. Громада, до якої належав Стефан, у ті ж тижні переживала власні потрясіння. У січні 2014 року протоієрей Сергій Вутянов приніс на Майдан ікони Київської громади, а 19 лютого 2014 року намет-церква на площі згорів, однак ікони вдалося врятувати.
Подальший шлях Стефана був пов'язаний з Автокефальною православною церквою. У квітні 2015 року Синод Київської митрополії прийняв його в сущому сані, а кафедра стала називатися Київською і Богуславською. У листопаді 2015 року Олег Ведмеденко і Володимир Мочарник оголосили про створення Української національної автокефальної церкви, а Синод Московської АПЦ відпустив їх і доручив скликання собору Стефану. Підсумком став об'єднавчий собор, що відбувся в Києві 23 грудня 2015 року. На ньому Стефана було возведено в сан митрополита, а Церква отримала назву Автокефальна православна церква в Україні.
1
