Культура

Десницький розповів про життя та роботу у Вільнюсі

Автор · · 4 хв читання

16 квітня 2023 року литовська редакція LRT опублікувала інтерв'ю з біблеїстом і перекладачем Андрієм Десницьким, який розповів про переїзд до Вільнюса та роботу в місцевому університеті. Вчений пояснив, чому вирішив шукати роботу за кордоном після початку російської агресії проти України, та описав, як його прийняло місто.

В інтерв'ю LRT Андрій Десницький, доктор філологічних наук, біблеїст і перекладач, розповів, що в березні 2022 року почав шукати роботу за кордоном і вже влітку разом із дружиною опинився у Вільнюсі. За його словами, до цього вони з дружиною переїжджали з місця на місце, залишивши Росію і побувавши в різних країнах, а Вільнюс став зручним «хабом», звідки можна було вирушити далі. З жовтня 2022 року Десницький живе у Вільнюсі й працює науковим співробітником у Вільнюському університеті.

Вчений підписав відкритий лист російських наукових журналістів із засудженням вторгнення Росії в Україну та закликом вивести російські війська з української території. У розмові він пояснив, що не хоче жити в країні, яка веде таку війну, і почувався вкрай небезпечно. «Це була втеча», — сказав він.

Особистий вибір і сімейна історія

Десницькому 54 роки, все життя він прожив у Москві. За його словами, у Москві залишилися батько й дочка, а також інші близькі. Він зізнався, що рішення далося важко, але наголосив: «У мене в Москві батько, і в мене в Москві дочка. Чого я зовсім не хочу робити, то це давати якісь глобальні оцінки; є, звісно, дуже багато причин, чому люди або залишаються, або виїжджають, — і це щоразу особистий вибір, особистий ризик».

В інтерв'ю Десницький згадав історію предків своєї дружини — євреїв із міста, яке називалося Квінском (нині Казлу-Руда) і входило до складу Ковенської губернії. 1917 року, після Лютневої революції, вони переїхали до Москви, а згодом Квінск став частиною незалежної Литовської Республіки. «І, звісно, там було набагато цікавіше жити, ніж у радянській Москві. Але 1940 року туди зайшли спочатку червоні, потім, 1941 року, — нацисти, і шансів вижити в єврейської родини в Казлу-Руді практично не було», — розповів він. За його словами, щоразу, озираючись назад, ці люди, напевно, дуже шкодували, що виїхали з прекрасного Квінска, і дуже раділи тому, що все ж таки з нього виїхали.

Робота й прийняття у Вільнюсі

У Вільнюському університеті Десницький займається російською філологією на кафедрі славістики. У Росії його основною спеціальністю була біблеїстика, він працював в Інституті сходознавства. «Я не скажу, що я про це шкодую, але цікаво спробувати себе в чомусь іншому й для мене досить важливому», — зазначив учений. Він додав, що біблеїстика в Росії — дуже вузька галузь, і те, чим він займався, було радше популяризацією.

Місто, за його словами, він полюбив з першого погляду. Він розповів, що в них із дружиною є друзі у Вільнюсі, і одна близька подруга, яка приїхала туди раніше, ще 2021 року, називала місто «гобітанією» — країною, де все дуже затишно, по-домашньому. «Є свої проблеми й недоліки, — але де їх немає?» — додав він.

Відповідаючи на питання про можливі побоювання місцевих жителів через приїжджих із Росії, Десницький сказав, що одного разу стикався з агресією в автобусі на національному ґрунті, але частіше зустрічав доброзичливість. «Люди явно давали зрозуміти, що вони розрізняють Путіна і мене, і мені це дуже важливо», — наголосив він. Він також зазначив, що в групі з вивчення литовської мови всі інші були українцями, біженцями від війни, і жодної напруги не виникало. «У нас прекрасна викладачка, і я не відчуваю жодної напруги», — сказав учений.

На його думку, Вільнюс завжди був багатонаціональним містом і залишається ним. «Вільнюс отримав цікавих людей, які сюди приїжджають», — підсумував Десницький.

1Перегляди

Мирослава Бережна

Автор

Міжнародна оглядачка

Фото: Иллюстрация Maralles, создана с помощью ИИ