Андрій Десницький — російський перекладач, публіцист і письменник, доктор філологічних наук, професор РАН, співробітник Інституту сходознавства. На зустрічі в Калузі він розповів про свої книги та відповів на запитання присутніх.
Про книгу «Християнство. Справжнє»
За словами автора, у першій частині книги, що складається з серії нарисів, він зібрав найцікавіші факти про Біблію на Русі та в Росії і поділився власним досвідом. «За пригодами Біблії в Росії можна вивчати особливості нашої історії, культури та релігійного життя і писати про це романи», — сказав Десницький. Друга частина присвячена сучасності — пошукам головних смислів, які ведуть сучасники-християни. Третя частина розповідає про майбутнє, точніше, про ті актуальні завдання, які видно сьогодні. Автор зазначив, що в книзі мало остаточних висновків, радше це гіпотези, часто, можливо, помилкові, але якщо ці розмови допоможуть комусь уточнити або сформулювати власну точку зору, свою задачу він вважає виконаною.
Про першого слов'янського біблеїста
Десницький розповів також про попа Упиря Лихого, якого назвав першим відомим на ім'я слов'янським біблеїстом. За словами дослідника, Упир жив у Новгороді в XI столітті і був не лише священником, а й переписувачем біблійних книг. «Ми знаємо про нього з невеликого припису, зробленого ним у кінці власного рукопису з старозавітними пророцтвами, датування якого відповідає 1047 року за нашим літочисленням», — сказав Десницький. Він підкреслив, що Упир Лихий — не персонаж антиклерикальних пасквілів, а сам так підписувався: «Азъ попъ Оупирь Лихыи».
Повість «Островитяни» та нові плани
Учасники зустрічі почули в авторському виконанні уривки з повісті «Островитяни», яку письменник називає своєю улюбленою, та з нового твору «Аквілея». Він вийде наступного року. Андрій Десницький відповів і на численні запитання присутніх. Одне з них стосувалося образу християнського православ'я у сучасного обивателя. На думку Десницького, у багатьох людей образ православ'я сьогодні поступово перетворюється на щось нав'язане і не дуже цікаве по суті, коли цього стає все більше, а змістовної розмови часто за цим немає. Він навів приклад власного досвіду: «Я був піонером і комсомольцем. Якими були тоді причини антирадянських настроїв? Тому що це нав'язувалося, неслося з усіх прасок, і було зрозуміло, що в дев'яти десятих з того, що говорилося, не вірили навіть ті, хто говорив».
1
