Десницький, якого видання представляє як доктора філологічних наук, професора РАН і провідного наукового співробітника Інституту сходознавства РАН та Інституту перекладу Біблії, готував для проєкту Lemanika три лекції. Перша присвячена питанню, що таке Біблія — міф чи історія; відповідь на нього він заздалегідь розкривати не став. Друга — тому, як біблійні тексти заломлюються в російській культурі, зокрема у письменників, яких він називає євангелістами.
Толстой і його Христос
За словами Десницького, Толстой виступав проти православної церкви, яку вважав закостенілою системою, де найважливіше — влада й гроші. «Разом із сучасною йому церквою Толстой відмовився, по суті, і від усієї християнської традиції, винайшовши свого власного Христа», — сказав біблеїст. Він зазначив, що Толстой багато в чому звертався до традиції критичних переказів євангельського тексту, що виникла в Європі в другій половині XIX століття, і що сам він дав свій переказ Євангелія.
Десницький говорив, що поважає Толстого, але часто з ним не згоден, тоді як Пастернака любить і майже завжди з ним згоден. Булгакова і Пастернака він розглядає як людей, що писали на євангельські теми, а не як тлумачів Писання. На його думку, Ієшуа в «Майстрі і Маргариті» — не євангельський Ісус, а критична реконструкція в дусі західної традиції, яку Майстер знайшов для себе несподівано цінною.
Десницький нагадав, що роман Булгакова написаний у Росії 1930-х років, коли біблійні сюжети були широко відомі, але масова культура від них відвернулася, а прочитали книгу в 1960-ті — люди, здебільшого не обізнані з християнством із першоджерел. Пастернака він називає людиною глибоко віруючою, але не воцерковленою. Четвертим письменником у цьому ряду він обрав би Йосипа Бродського, який, за його словами, написав більше віршів про Різдво Христове, ніж на будь-яку іншу тему.
Чому не Достоєвський
Про Достоєвського, за словами Десницького, розмова була б окремою великою темою: він усвідомлював себе церковною людиною, а його текст про Великого Інквізитора біблеїст називає одним із найглибших і найпророчіших євангельських текстів російської літератури. Розглядати Достоєвського в лекції він не збирався, зокрема тому, що не хотів би говорити про «загадкову російську душу», посланцем якої той став на Заході.
Пушкін для підлітків
Третя лекція адресована дітям. Десницький розповів, що вже деякий час проводить заняття з підлітками 11–15 років і бачить у цьому роботу на майбутнє; за його словами, є запит від сімей, які живуть поза Росією і хочуть, щоб діти зберегли знання російської мови та культури. На занятті передбачалося повільно читати вірші Пушкіна, можливо, за вибором аудиторії; прозу, зокрема «Капітанську доньку», охопити за одну лекцію він вважав неможливим. Місце Пушкіна в дитячому читанні Десницький порівняв із незмінністю пам'ятника поетові в центрі Москви.
Говорячи про розквіт лекторіїв, він пов'язав його з тим, що люди стали більш-менш ситі й у безпеці, а можливостей для серйозного розвитку бізнесу майже немає, тоді як культурною діяльністю займатися не заборонено. До того ж явища він відніс і зростання благодійності, і становлення громадянського суспільства, яке, за його словами, виникає через обговорення речей, які раніше не обговорювали.
1
