Коріння компанії сягає радянської космічної електроніки. У 1980-х роках у СРСР створили систему зближення «Курс», а її розробка велася в Києві, на Київському радіозаводі. За даними InVenture, за допомогою «Курсу» виконано понад 300 стикувань «Союзів» і «Прогресів» з орбітальною станцією «Мир» і з МКС. Саме ця спадщина й стала відправною точкою для Kurs Orbital.
Payload пише, що компанія виросла з київського заводу як його виходець, spin-off. Постачання «Курсу» до Росії припинилися після анексії Криму 2014 року, і команда почала шукати нові продукти на основі тієї ж технологічної школи. За версією Payload, компанія заснована 2021 року. Її співзасновник і генеральний директор Володимир Усов 2020 року очолював Державне космічне агентство України, ДКАУ.
Від Києва до Турина
Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року змінило географію бізнесу. Частина компанії переїхала до Турина, а дослідницький центр залишився в Києві. Українську патентну заявку подали 4 січня 2022 року, а міжнародну заявку PCT, за даними видань, оформили 3 січня 2023 року.
Турин став для команди не лише новим домом, а й майданчиком для підтримки. Компанія бере участь у програмі ESA BIC, бізнес-інкубаційному центрі Європейського космічного агентства, який у Турині координує I3P, інкубатор Політехнічного університету Турина. У листопаді 2022 року проєкт посів перше місце на конкурсі Start Cup Piemonte VdA, отримавши 10 000 євро та приз Jacobacci Silver. На початку 2023 року команда пройшла пре-акселератор Saudi Space Commission разом із Techstars, а згодом брала участь у Seraphim Space Camp.
Партнери й технологія
Kurs Orbital входить до консорціуму CONFERS, який очолює DARPA, агентство перспективних досліджень Міністерства оборони США. Разом із ним компанія працює зі швейцарською ClearSpace, яка займається прибиранням космічного сміття, та американською Orbit Fab, що розвиває заправку супутників на орбіті. Стикувальний модуль, таким чином, розглядається як частина ширшої роботи з обслуговування апаратів на орбіті.
За словами Володимира Усова, модуль поєднує кілька типів датчиків. «Модуль використовує поєднання датчиків, зокрема радар і лазерну далекометрію, що дозволяє працювати повністю автономно», пояснив він. Радар дозволяє визначати дистанцію до об'єкта та швидкість зближення, а лазерний далекомір вимірює відстань променем світла. Автономність потрібна тому, що під час зближення з чужим апаратом, не розрахованим на контакт, керування має відбуватися без участі оператора на Землі.
«Наша архітектура стандартизована, тож її можна виробляти майже серійно».
Масштаб рішення Усов теж окреслив. Модуль розрахований на супутники масою близько 100 кілограмів і на великі апарати на геостаціонарній орбіті, де ставиться потужніший радар. Стандартизація архітектури, за його словами, дозволяє випускати модулі не поштучно, а майже серійно.
Гроші, інвестори й терміни
Лід-інвестором раунду виступив OTB Ventures, представником фонду в угоді названо Войтека Вальнічека. Серед учасників Payload виокремив In-Q-Tel, венчурну фірму, пов'язану з розвідувальною спільнотою США. До списку інвесторів також увійшли Galaxia, об'єднання CDP Venture Capital і Obloo, Credo, PiemonteNext та Inovo. Команда компанії налічує 11 осіб.
Терміни проєкту зсувалися. У листопаді 2022 року в інтерв'ю AstroSpace бюро говорило, що демонстраційний апарат ARCap готовий на 50–60 відсотків, а місію планують провести 2024 року. Тепер ідеться про кінець 2025 року. Хост-супутник для демонстраційної місії поки не обрано, а нових грошей до тестового польоту компанія залучати не планує.
1
