У листопаді Якуніна госпіталізували у тяжкому стані. Лікарям вдалося вивести його з коми, тобто з тривалого непритомного стану, і він прийшов до тями. Активісти, які протягом багатьох років підтримували священника, оголосили збір грошей на лікування та реабілітацію. Відновитися він не встиг.
Шлях Якуніна вмістив майже всю історію відносин церкви і держави у другій половині ХХ століття. Він був священником Московського патріархату, того самого інституту, який за радянських часів існував під жорстким контролем держави і рідко говорив про переслідування вірян. Саме тому відкритий лист патріарху про гоніння на вірян виводив розмову про становище Церкви за стіни церковних установ. Це був крок, який важко було поєднати зі звичною для ієрархії обережністю у відносинах з владою.
Захист вірян і ув'язнення
Заснований ним Християнський комітет захисту прав вірян займався тим, що допомагав людям, яких переслідували за релігійну діяльність, і фіксував порушення їхніх прав. Для радянської системи така робота була викликом, оскільки держава звикла вважати релігійне життя справою, яка має відбуватися під наглядом і без публічних суперечок. Якунін опинився в ув'язненні в таборі, як і багато дисидентів того часу. Табір у радянській практиці означав місце примусового утримання засуджених, де умови життя були тяжкими, а зв'язок із зовнішнім світом обмеженим.
Пізніше він увійшов до числа депутатів першого демократичного парламенту країни. Це були роки, коли радянська система вже втрачала колишню міцність, а вибори вперше давали людям можливість обирати не лише зі списків, складених заздалегідь. Для священника, який роками виступав проти обмежень, участь у політиці стала логічним продовженням попередньої роботи.
Позбавлення сану та анафема
1993 року Якуніна позбавили сану. Це означало, що він більше не міг здійснювати богослужіння і таїнства як священнослужитель. 1997 року його віддали анафемі. У православній традиції анафема є формальним церковним прокляттям і відлученням від спілкування з Церквою, і таке рішення ухвалює церковна влада. Для людини, яка все життя називала себе священником, цей розрив був особливо болючим.
Останні півтора десятиліття він присвятив руху за оновлення православ'я. Воно оформилося в Апостольську православну церкву. Оновленські рухи в православ'ї історично ставили завдання реформувати церковне життя, зробити його відкритішим для суспільства і більш незалежним від державної влади. Прихильники таких ідей говорили про необхідність самостійності помісних церков, а тема автокефалії, тобто самоврядування окремої церкви, залишалася в православному світі однією з найгостріших.
Роки народження та останні тижні
Дата народження Якуніна в різних джерелах розходиться: називають 1934 і 1936 роки. У повідомленні про смерть вказано 81-й рік життя, і саме це формулювання стало основою для більшості публікацій про його відхід. Розбіжність стосується не лише формальної біографії, а й розуміння того, як рано він розпочав свій шлях у церковному середовищі і як довго тривала його публічна діяльність.
Останні тижні Якуніна минули в лікарні. Активісти, які знали його з правозахисної роботи, збирали кошти на відновлення, розраховуючи, що після виходу з коми він зможе пройти повноцінну реабілітацію. Цих зусиль виявилося недостатньо: стан священника не покращився настільки, щоб повернути йому можливість повернутися до попереднього життя. Він пішов із життя в Москві, і разом із ним завершилася історія одного з найпомітніших священників, які виступали за права вірян у радянський і пострадянський час.
1
