Ася Штейн і Андрій Десницький живуть у Вільнюсі з жовтня минулого року. За словами Десницького, він шукав роботу за кордоном, і «Литві дуже пощастило, що він знайшов її у Вільнюському університеті». Обидва — корінні москвичі, як вони самі пожартували, «центровіше-центровіше», і, за їхніми словами, швидко освоїлися у Вільнюсі.
«Скучаємо за домом, звісно»
«Ми скучаємо за домом, звісно. Ми скучаємо за своїм містом, — каже Ася. — Але, з іншого боку, Вільнюс — це те місце, яке якось примиряє з тим, що довелося виїхати, бо він нас дуже добре прийняв». Вона зазначила, що тут «затишно і тепло, і багато зрозумілих речей, багато зрозумілих людей».
Десницький додав, що зараз тут багато друзів, хтось живе в місті, хтось проїжджає через Вільнюс, хтось приїздить у гості. Сім'я вчить литовську мову; Штейн назвала граматику «зубодробильною», але розповіла, що тепер у «стіні зі звуків» розрізняє окремі слова.
«Не мовчали»
За словами Штейн, пара не приховувала своєї антивоєнної позиції: підписувала фахові петиції — Десницький як учений, вона як учителька — і прямо відповідала на запитання. «Ми і в своїх соцмережах з першого дня війни висловлювали свою позицію щодо того, що для нас ця війна абсолютно неприйнятна», — сказала вона. За її словами, незабаром ними почали цікавитися і тиснути, були прохання й натяки відкликати підписи під петиціями, чого вони не зробили, а згодом стало очевидно, що їм наполегливо пропонують залишити країну.
«Ми, коли адвокат каже: „Виїжджай або сядеш“, вибір досить очевидний», — говорить Андрій.
Андрій Десницький — випускник МДУ, співробітник Інституту сходознавства російської Академії наук, доктор філологічних наук, фахівець з вивчення і перекладу Біблії; він публіцист, його колонки виходили в різних мережевих і паперових виданнях, він автор кількох книг. Ася Штейн закінчила філологічний факультет МДУ, вона вчителька вищої категорії, авторка програм із зарубіжної літератури, міфології та семіотики для ліцеїв і гімназій, авторка статей про ранній розвиток, сімейну педагогіку, психологію та дитяче здоров'я в російських журналах для батьків. Після від'їзду вона займається з учнями в інтернеті; у Вільнюсі, за її словами, швидко розійшлася чутка про лекторку такого рівня, і її почали запрошувати на різні майданчики — лекцію «Золотий вік: вчора, сьогодні, післязавтра» вона читала в громадському центрі «Reforum space».
Про школу і зміни
У Москві довелося залишити дуже улюблене місце роботи — школу імені Володимира Вернадського. «Був такий дуже улюблений авторський проєкт, який ми придумали на початку 1990-х. Це дуже хороша московська школа, в основі якої лежить, так би мовити, уявлення про те, що кожна дитина цінна, кожна дитина — суб'єкт, кожна дитина — особистість і має право на якийсь свій індивідуальний шлях у школі», — сказала Штейн.
Десницький, розмірковуючи про те, коли стало зрозуміло, що демократії в Росії не буде, назвав пропозицію Дмитра Медведєва обратися на його «новий» термін моментом, коли «сценарій повільної еволюції режиму» розвалився. За його словами, на кожному етапі хотілося думати, що влада зупиниться, але з'ясовувалося, що вона діє за логікою: «якщо вже почали варити кашу, то треба доварювати».
Перші думки про те, що еміграція може стати неминучою, за словами Десницького, з'явилися після 2014 року. Тоді, розповідає він, вони створили проєкт «Магану», яким можна займатися з різних місць, і йому кілька разів пропонували хорошу посаду в академічних структурах, але він відмовлявся.
Штейн згадує, що останні 10–15 років на вчителів був «дикий тиск» і контроль — і з боку освітньої влади, і з боку державної. За її словами, учитель у державних школах «дуже заляканий, дуже несвободний і постійно живе з відчуттям відповідальності»: невірний крок або слово можуть призвести до звільнення директора.
Десницький каже, що збирається провести дослідження про переформатування російської культури, і університет згоден, щоб він цим зайнявся. На його думку, безглуздо сперечатися про те, щоб заборонити культуру народу чисельністю понад 10 мільйонів осіб, — можна лише підкреслювати одні речі замість інших. Росіянам, за його словами, треба готуватися до змін: у доперебудовній Росії була спільнота педагогів, які обговорювали, як створити школу, коли стане можливо, і в 1990-ті було створено багато відмінних шкіл.
1
