Увечері 14 листопада в Луцьку автомобіль Mazda виїхав на тротуар і збив священнослужителя. За даними РІСУ, за кермом був 22-річний житель села Жидичин Роман Савич, у якого, за версією служби, виявили 1,27 проміле алкоголю. Службу в цих деталях інформувало інформаційне агентство «Волинські Новини», а ім'я водія, як пише РІСУ, стало відоме з власних джерел служби.
Травми виявилися несумісними з життям. У єпископа, за описом РІСУ, була травматична ампутація нижньої третини правої гомілки, роздроблений таз, пошкоджені легені, постраждала голова. Серце зупинилося вранці 15 листопада. Як написав РІСУ, єпископ «помер в результаті отриманих в аварії травм». Поліція відкрила провадження за частиною 3 статті 286-1 Кримінального кодексу України, яка стосується порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керували транспортним засобом. Санкція цієї частини передбачає від п'яти до десяти років ув'язнення.
За версією РІСУ, водій намагався втекти з місця події, але патрульні затримали його біля розважального центру «Промінь». Сам Савич, за даними служби, був затриманий уже після того, як від'їхав від місця наїзду, що й відрізняє цей епізод від звичайної аварії з постраждалим.
Ким був єпископ
Олег Ведмеденко народився і жив у Луцьку. Закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації, згодом перейменований на Національний авіаційний університет, а потім Волинську духовну семінарію. Саме інженерна освіта, за спостереженням тих, хто знав його з публічної роботи, поєднувалася в ньому з глибокою книжністю і викладацьким даром. Він заснував Біблійну школу духовного вдосконалення і багато років був її постійним ведучим. Школа почала працювати в лютому 1997 року при Свято-Троїцькому соборі в Луцьку.
Ведмеденко був членом Національної спілки журналістів України і в 2009 році став дипломантом премії імені Івана Франка в сфері інформаційної діяльності. Він автор кількох книг: «Ключ Давидів» і «Нехай буде воля Твоя...» вийшли в 2001 році, «Духовні дороговкази» в 2019-му, «Пояснення церковних богослужінь» в 2020-му. У 2004 році в серії «Відповіді священнослужителя» з'явилися «Іще ніч...» і «Смак Благодаті». Публічність його служіння і літературна робота зробили ім'я єпископа відомим далеко за межами однієї парафії.
Церква, яку він очолював
РІСУ пояснює і становище церкви, главою якої був Ведмеденко. Це невелика організація, що відокремилася в 2001 році від Української автокефальної православної церкви. Вона не перебуває в євхаристійному спілкуванні зі світовим православ'ям. Для непосвяченого читача це означає, що клір і миряни цієї церкви не причащаються разом із більшістю православних Церков світу, і тому її становище залишається особливим навіть усередині українського релігійного поля.
Шлях Ведмеденка до священства був непростим. У 2006 році, як повідомляють джерела, виник конфлікт з Українською православною церквою Київського патріархату, що завершився забороною, а 5 листопада 2006 року він був рукоположений у священики в Українській автокефальній православній церкві. У 2012 році відбулася його хіротонія на єпископа, а з 2013 року він став Волинським і Галицьким. У 2015–2019 роках він був первоієрархом Української неафілійованої автокефальної церкви, як її називають у низці джерел. Назви церков у різних публікаціях розходяться, і РІСУ у своїй замітці користується повним офіційним найменуванням Української Апостольської Православної Церкви.
Передісторія конфлікту
Ім'я водія пов'язане з іншою кримінальною справою, яка на момент аварії вже була розглянута судом. Влітку 2020 року Роман Савич, як встановив вирок, напав з газовим балончиком на муніципальних охоронців у Луцьку. Йому призначили три роки обмеження волі за частиною 2 статті 350 Кримінального кодексу. 19 жовтня 2021 року Волинський апеляційний суд залишив цей вирок у силі. Покарання за ним не виконувалося, і Савич залишався на свободі, коли сталася аварія, в якій загинув єпископ.
1
