Засідання вів митрополит Київський і всієї України Олег (Ведмеденко). Разом із ним у роботі Синоду брали участь єпископ Чорногорський і Закарпатський Володимир (Мочарник), архієпископ Сумський і Вінницький Геронтій (Хованський), єпископ Івано-Франківський і Коломийський Ігор (Горецький) та єпископ Донецький і Харківський Сергій (Бабаревич). Секретарем зборів був ієродиякон Максим Молнар. Протокол опублікували на сайті АПЦ в Україні, і саме з цього дня відраховуються наслідки рішення.
Синод задовольнив прохання архієпископа Стефана (Негребецького) і прийняв його до митрополії у сущому сані. За клопотанням київської громади Богоявлення Господнього його поставили на Київську кафедру з титулом архієпископа Київського і Богуславського. Рішення ухвалили п'ятьма голосами, заперечень не було. Початком служіння на новому місці визначили день публікації протоколу.
Що вирішили і чого не вирішили
Протокол описує прийняття до складу митрополії та призначення на одну кафедру. Керівництва всією церквою в ньому немає. Таке формулювання в матеріалах про засідання іноді використовували ширше, ніби йшлося про новий етап управління АПЦ, але текст протоколу цього не говорить. Стефан очолив Київську кафедру, і цей статус став підставою для його майбутніх призначень, однак главою церкви він став пізніше.
У протоколі також не названо попереднє церковне коло Стефана. Прохання про прийняття у сущому сані означає, що його священний сан визнали без повторної хіротонії, і це було важливою умовою для швидкого включення архієрея до структур митрополії. Жодних подробиць про те, як відбувався перехід, у публікації немає.
Майдан і громада
Стефан народився 1942 року і на момент призначення на Київську кафедру був одним із найпомітніших архієреїв АПЦ, пов'язаних із подіями зими 2013–2014 років. 1 грудня 2013 року він зупинив натовп біля будівлі Київради, а згодом увійшов до Духовної ради Майдану. Сам протокол Синоду про Майдан не згадує, це біографія архієпископа, а не предмет рішення.
Київська громада, клопотання якої стало підставою призначення, була пов'язана з тим самим Майданом. Її настоятель, протоієрей Сергій Вутянов, іконописець, автор ікони священика Павла Адельгейма, 5 січня 2014 року приніс ікони Київської громади на площу. 19 лютого 2014 року намет-церква згорів, ікони вдалося врятувати. Для громади, яка в тяжкі місяці тримала на Майдані власний храм, поява архієрея з ясним київським титулом стала визнанням її ролі.
Синод задовольнив прохання архієпископа Стефана (Негребецького) і прийняв його до митрополії у сущому сані.
Півроку до об'єднання
Київська митрополія АПЦ, у якій Стефан отримав кафедру, сама була недавнім утворенням. 18 жовтня 2013 року собор АПЦ у Києві запровадив виборність предстоятеля на чотири роки, канонізував Павла Адельгейма і обрав митрополитом Київським Олега (Ведмеденка) замість Віктора Веряскіна. Церква при цьому залишалася в тісному зв'язку з Москвою, де перебував її предстоятель, митрополит Віталій (Кужеватов).
Через півроку після засідання Синоду внутрішні тертя в АПЦ вийшли назовні. 22 листопада 2015 року Олег (Ведмеденко) і Володимир (Мочарник) оголосили про створення Української незалежної автокефальної православної церкви. 29 листопада Синод АПЦ у Москві відпустив обох архієреїв, визнав нову структуру сестринською, перевів Українську митрополію на автокефальне самоврядування і доручив скликання собору архієпископу Стефану. Так Київська кафедра, отримана ним у квітні, опинилася в центрі переустрою всієї української частини церкви.
23 грудня 2015 року в Києві відбувся об'єднавчий собор. На ньому українська частина АПЦ отримала назву АПЦ в Україні, Стефана було обрано митрополитом, а протоієрея Гліба Якуніна, секретаря Синоду, прославлено. Рішення, ухвалене в квітні у сущому сані, в грудні обернулося першим митрополичим служінням Стефана на українській землі.
1
